Конкур

Глава 3. Уроки верхової їзди

Техьон зазирнув у стайню, перекидаючи блискуче червоне яблуко, зірване ним дорогою сюди, з однієї руки до іншої. Коні в стійлах дивилися на нього з цікавістю, а особливо на гостинець, яким Равель грав, роздратуючи тварин і змушуючи їх тупцювати і пирхати.

- Є тут хто? - спитав Техьон, ступаючи всередину. Йому ніхто не відповів, тому він зі спокоєм видихнув і підійшов до першого з коней, простягаючи їй фрукт. Вона була чубарою, білою з сірими цятками, наче забруднена сажею. Хрустіла вона яблуком з явним задоволенням, підморгуючи Техьону довгими віями і досить смикаючи вухами. - Яка ти красуня, - прошепотів граф, погладивши коня по носі.

- Її звуть Белла.

Голос позаду злякав Техьона своєю раптовістю, і він смикнувся, різко обертаючись. Конюх стояв навпроти нього в явно ненапруженій позі. Техьон заздрив чужій безтурботності: у нього в самого були ураган у шлунку та абсолютний сумбур у голові.

- А як звати вас? - спитав він хрипко, намагаючись, щоб голос не тремтів. У чоловіка навпроти нього куточок губ піднявся вгору. Він підійшов до Техьона, очі якого тут же стали ширші, але замість того, щоб зробити щось, конюх лише витяг гачок із засуву, що тримав стійло коня позаду Равеля закритим. Граф хотів ударити себе по лобі від тієї хвилі думок, що накрила його, і одразу вилкнув у бік, відходячи, коли чоловік відчиняв дверцята, витягаючи Беллу вперед.

- Можете кликати мене Джей, - відповів конюх і взяв зі стійки сідло, ніби це не доставляло йому жодних зусиль, вивантаживши його на спину коня, що слухняно стояв на місці.

-Джей як... як літера? - Техьон насупився. Він стояв віддалік від чоловіка, спостерігаючи, як останній, зігнувшись, застібав підпругу під черевом кобили. Джей хмикнув і, на превеликий подив Техьона, кивнув.

- Багато хто вважав моє ім'я складним і дивним, - махнув він головою, ухиляючись від мошок, які були аматорами політати біля коней,- тому скоротили його до першої літери.

Техьон стиснув кулаки від раптового гніву, що накрив його від почутого. Не можна було скорочувати ім'я людини лише тому, що воно здалося комусь надто екзотичним. Його ім'я теж часто плутали, перекручували і змінювали до невпізнання, але він завжди поправляв кожного і просив називати себе правильно.

-Я хотів би знати ваше справжнє ім'я,- наполягав Техьон.

Конюх, що поправляв сідло, кивнув і, взявшись за поводи, повів коня до виходу. Техьон, ніби теж на мить ставши слухняною твариною, покірно пішов за чоловіком.