Я твій Король

4.

Карета прибула на місце призначення, і як тільки Т/І з неї вийшла, її охопила невидима оболонка страху, та навіть це не змогло зупинити молоду Королеву, тому , накинувши капюшон шовкового червоного плаща, дівчина направилась в сторону великих деревʼяних дверей, які були такі ж жахаючими, як і сам палац.

Неочікувано для Т/І ці двері відкрилися і з середини вилетіло безліч ворон, збиваючи все на своєму шляху. Дівчина сильно налякалася, тому присіла і закрила очі та вуха, в очікуванні, що зараз ці птахи закінчаться. Серце шалено билося, а пальці тремтіли від страху, та коли нарешті все стихло вона відкрила очі та підняла голову, щоб «розʼяснити» ситуацію, та побачила перед собою високого , темно волосного з яскраво-зеленими очима хлопця.

- Та невже, таку холодну Королеву змогли налякати мої пташки ?- З насмішкою говорив Чонгук, проводячи рукою по вороні, яка щойно прилетіла та сіла йому на плечі. Т/І нічого не відповіла і просто піднялася поправляючи свою сукню, стараючись не дивитись в сторону хлопця, щоб позбутися від почуття ганьби та сорому.

- Проходьте за мною.- Маг зміряв поглядом Королеву і направився всередину свого помешкання, Т/І вирушила в слід за ним. Тут не було киплячих пляшок із зіллями, казанів , чи скелетів, але незважаючи на це, це місце здавалося жахаючим. Вони зупинилися в одній із кімнат яка найбільше відрізнялася від інших. Тут був великий камін, в якому горів справді зелений вогонь, а посередині великий деревʼяний стіл із такими ж кріслами, обшитими чорною шкірою змії . Як би їй цього не хотілося, але Т/І присіла на одна із цих крісел, не припиняючи розглядати кімнату. Її впав на один із кутів в якому, на дивному підносі з мʼякою подушкою стояло яйце. Дуже велике і дивне яйце, та як тільки Чонгук помітив, на що спрямований погляд дівчини, він одразу ж заговорив, привертаючи її увагу на себе .

- Можливо, ви вже почнете говорити для чого прийшли сюди? Бо я хоч і маг, та точно не гадалка, яка буде копатися у ваших думках. - Чон був грубим, та Т/І довелося це терпіти, адже тільки він міг їй допомогти.

- Ти прекрасно знаєш для чого я прийшла. Я хочу влади. - Дивлячись в очі магу, дівчина промовила.

- Але ви вже є Королевою. - Коротко відповів Чон.

- Не роби із себе дурника. Я не хочу ділити престол із цим мерзотником Техьоном, мені потрібно позбутися від нього. - Чонгук усміхнувся, чуючи ці слова, та піднявся з-за столу.

- Я звісно можу це зробити, але яка мені буде плата за це?

- В мене є багато золота. - Очима повних надії, Т/І дивилась на мага.

- Мені не потрібне золото, мені потрібне дещо цінніше... - Він протягнув руку і взяв намисто, яке висіло на шиї Королеви. - Камінь життя. - Ствердно промовив він, від чого Т/І охопила ще більше почуття страху. Що завгодно , але не цей камінь.

- Мій камінь?! - З подивом та злістю промовила Т/І. - Ні за що!
- Ну якщо ви не хочете... - Він відпустив намисто, повертаючись до Королеви спиною, даючи зрозуміти, що без цього згоди не буде, та Т/І зупинила його.

- Я згодна. - Підіймаючись, проголосила дівчина. - Та спочатку ти допоможеш мені.

- Залюбки . - З посмішкою на лиці, ніби цієї розмови і не було, Чонгук знову повернувся лицем до співрозмовниці, дістаючи із кишені зілля.

- Отрава? Я б і без тебе змогла б зробити це. - Невдоволення на лиці Т/І заграло різними барвами.

- Авжеж ні, це зілля саме для вас.

- Для мене?- Не розуміючи, що має на увазі маг, дівчина перепитала. - Ти не зрозумів, не мене вбити потрібно...

- Дайте я продовжу.- Не даючи закінчити, він перебив дівчину. - Ти маєш це випити, бо тільки в суміші із твоєю кровʼю і тілом це зілля почне діяти, а потім...- Зробивши коротку паузу, він подивився їй в очі. - А потім ви маєте віддатись йому. - З усмішкою, маг закінчив. - Тепер, попрошу покинути мою фортецю.

Т/І їхала в кареті, тримаючи в руках маленьку колбу із зіллям. Здавалося, дуже легке завдання, але ж... він вже декілька місяців до неї не приходив, і не те щоб їй цього хотілося, просто тепер це завдання здається неможливим.

Стіл як і завжди накритий великою кількістю страв та різноманітних вин, але цього нікому не було потрібно. Дівчина сиділа за столом і дивилася в пусту тарілку, розуміючи, що Техьон так і не прийде, тому довго не думаючи, уже встала з-за столу, та готова була піти до своєї кімнати, так і не повечерявши.

- Чесно кажучи, я дуже здивувався, коли дізнався, що ти чекаєш на мене. - Король повільно підходив до столу, гордо посміхаючись.