Я твій Король

7.

Т/І сиділа біля вікна, вдивляючись у неймовірно красиві краєвиди які розкривалися з висоти замку мага. Все в снігу, немов накрите білою ковдрою, поблискувала на сонці, та навіть це не могло втішити Королеву.

- Я так сумую за весною... - Прошепотіла собі дівчина, згадуючи час, коли вона ще жила разом із батьками, а в світі панувало рівноправʼя.

- Чесно кажучи, я також. - Чонгук стояв позаду Т/І, спершись на стіну. - Хоч я і не бував часто в твоєму Королівстві, але точно знаю, що там було дуже затишно, в принципі як і у всіх інших Королівствах... - Він важко видихнув.

Дівчина повернулась обличчям до нього, вона дивилась на мага сумними очима, в яких так і зображувалися  печаль і біль.
- Він забрав камінь...

- Я знаю. І тепер якщо він ним скористається, його ніхто не зможе здолати. - Чон задумався. В куточку його свідомості сидів страх, про те що Техьон стане наймогутнішим Королем, і тоді ніяка магія не переможе це зло... окрім ще більшого зла.

-Якщо ще не скористався... - Зі тихо відповіла дівчина, ніби боячись, що її слова виявляться правдою.

- Повір, якби він це зробив, ми би вже давно відчули це на собі. Думаєш цей камінь даремно називається каменем життя? - Він підійшов до неї і сів на підвіконні поруч.  - Думаю, перше що б він зробив, це забрав би наші життя, в тому числі і Фелікса. А ти ще й наслідник Холлеру... Тільки ти зможеш активувати камінь, вірніше твоя кров...

- Не продовжуй. - Т/І підійняла долонь, щоб Чон зупинився. Переживання за дитину не давало їй спокою, і хоч Чонгук був могутнім магом, який міг їх захистити, але проти каменя він не взмозі нічого вдіяти.

В кімнаті запанувала тиша, і ніхто з них не наважувався її порушити, вони просто сиділи і думали над чимось своїм, напевно, про те що їх чекає далі, і кожен боявся припустити, що скоріш за все їх чекає смерть.

****
Техьон сидів на своєму троні, милуючись блискучим фіолетовим каменем нікого не допускаючи до себе. Він немов збожеволів від однієї думки, яким могутнім він стане.

- Любий, чому ти його не активуєш? Тоді ти станеш найсильнішим, і ми зможемо не приховувати свої почуття. Ніхто нас не буде осуджувати. - Крутився навколо нього Чімін, розказуючи свої плани солодким голосом. Та Техьон не реагував на нього він не міг відірватися від каменю, наче той заворожив його.

- Стосунки? Ти жалюгідний раб, і нічого більше, а вже натягуєш корону на свою нікчемну голову? - З огидою прошепів Техьон, від чого Чімін відірвався від нього. - І взагалі, чому ти досі тут? Охороно, заберіть його! - Крикнув Король, і коханця одразу ж вивели із зали, він старався вирватись, плакав і просив помилувати його, але Техьон навіть не хотів слухати. - Вишверніть його на вулицю, таке сміття не може бути в моєму палаці.

Варта виконала бажання Короля без єдиного вагання, і Чімін, в легкому одязі, без їжі та води, залишився один на вулиці. Хлопець йшов у невідомому напрямку, обійнявши себе за плечі, стараючись зігрітися. Куди б він не постукав, всі боялися йому відкрити, адже всі боялися що через це їх можуть покарати. Лють переповнювала його, він мусить помститися йому, через розбите серце, і він точно знав, хто ще хоче цього.

***
- Та потерпи ти трохи. - Чонгук старався нанести цілющу мазь на обличчя Т/І, але та постійно крутилася, через неприємний запах і щипання. - Ти як дитина, ти хочеш позбутися слідів чи ні?

- Я і сама можу це зробити, тобі не потрібно робити це за мене. - Т/І поморщилась і потягнулась до банки із ліками. Чомусь від цих слів Чон трохи зашарівся, але швидко змінив емоцію, щоб дівчина нічого не побачила.

- Так, я памʼятаю, як ти «добре» це робила. Розумієш, якщо ти зробиш вигляд що скористалась зіллям, то це ніяк не допоможе стану твоєї шкіри. - Т/І тільки скривилксь від слів мага, немов дитина, і послушно дала йому доробити почате.

Чонгук ніжно провів пальцем над її губою, і спустився до шиї. По шкірі дівчини пробіглись сирітки, і це вже зовсім не було схоже на звичайну допомогу від опіків. Він не міг відірвати погляду від Королеви, а вона не могла відпустити бажання, щоб він торкався її як можна довше. І ось між ними максимально скоротилась, вони обмалювали губи один одного, гарячим подихом, і вже здавалося зараз вони зіллються в гарячому поцілунку.

- Т/І, я ніяк не можу його заспокоїти. - Ввірвася до кімнати Шуга, із Феліксом на руках, який плакав.

Т/І почервонівши, підійнялась і забрала дитину та вийшла в іншу кімнату, а Чон лише пошепки відправив Шуга куди подалі.

- Щось сталося? - В нерозумінні, Шуга все ще стояв в дверях, чекаючи пояснення від когось.

- Ні, ти просто розігнав наших закоханих голубків. - Посміхуючись, сказав Хосок, проходячи повз.