Несподіване почуття

Уляна

Уляна

Засніжена автострада. Автомобіль Андрія мчить на великій швидкості. Раптом його підрізає інша машина. Гучний звук гальм та битого скла. Тільки не це...

Жахлива картина, яку я побачила цієї ночі не дала мені спати аж до ранку. Вона стривожила та змусила ще більше хвилюватися. Вчора ввечері я все ж спробувала зробити те, що задумала — хотіла порозмовляти з Андрієм, однак весь час голос з телефону говорить, що абонент поза зоною досяжності. Моя підсвідомість почала малювати страхітливі картини, результатом яких і став тривожний сон. Зранку повторювала спроби зв'язатися з Андрієм, проте все марно.

Під час роботи я була зовсім розсіяна. Часом через тривоги на мить випадала з реальності, забувала та плутала замовлення відвідувачів. Це не залишилось непомітним для тітки Ганни та Марії Павлівни. Вони не раз підходили до мене протягом дня та запитували чи все зі мною добре. Відповідала загальними фразами, продовжуючи в голові прокручувати варіанти розвитку подій.

Можливо, він просто загубив телефон? Чи не хоче мене чути й заблокував? Що ж, певно, то було б справедливо. Я ж зникла не порозмовлявши з ним. Зараз я картаю себе за цей вчинок, адже проста розмова змогла б все вирішити. Хоча в той час втеча здавалася мені єдиним правильним виходом.

Знову і знову пробувала набирати номер Андрія, але з таким же результатом. Так тривало аж до вечора. Здавалося, за день я себе геть виснажила переживаннями. Ввечері вже зовсім не мала сил — ні фізичних, ні емоційних. Заварила свій улюблений м'ятний час та присіла за вже такий знайомий столик. З цього місця так приємно спостерігати за тим, як надворі поволі падає сніг. Лапаті сніжинки поволі спускалися додолу. Вони чимось нагадували невагомі пір'їнки. Вітерець підхоплював їх та змушував танцювати. Цей вид заворожував та заспокоював. Природа — це найкращі ліки від сердечних переживань.

Раптом, цей красивий пейзаж зник з перед моїх очей. Стало темно, адже хтось теплими долонями закрив мені очі. Доторкнувшись до них, зрозуміла, що то чоловічі руки. Вони здались мені знайомими, але це не могло бути правдою. Це надто неймовірно, аби здійснитися.

- Невже не впізнаєш? - знайомий голос з таким приємним і рідним вже тембром не може належати іншій людині.

- Це ти? Але як... - може я сплю. Не здивувалась би, якби мені це все наснилося.

- Ну ти ж не виходила на зв'язок, просила не дзвонити, ось і довелося йти на крайні міри.