Сенс життя. Для УПА це поняття і існувало, і одночасно не існувало - як в суперпозиції. Була мрія - відновити українську державу. Був обов'язок - захищати українську націю. Але сенс життя... УПА і сам не міг впевнено сказати, чи мав він той сенс життя взагалі.
Певного дня на руках в УПА опинився маленький Україна. Про його матір майже нічого не було відомо, а батько - тобто УРСР - в своєму останньому листі благав УПА, щоб взяв опіку над Україною. УПА, згадуючи близькі, хоча й не ідеальні, стосунки з УРСР, погодився.
І ось - світанок, УПА не спав цілу ніч, заспокоюючи цей галасливий згорток пелюшок, з якого ледь-ледь було видно носик і оченята - останні були такими самими, як в УРСР, світло-сірими, як ранковий туман. В кімнаті з ними також був УНА-УНСО, рідний син УПА, який хоча і був старше за Україну лише на рік, але ніби вже розумів, що в його присутності не варто кричати і загалом турбувати. Втім, УНА-УНСО сам по собі, від природи, був доволі спокійний, чого про Україну точно не можна було сказати.
Україна кричав і ридав всю ніч, а УПА не міг зрозуміти - що з ним? Що в нього болить, що його хвилює, маленького і беззахисного?
І тоді УПА зрозумів інше - є у нього сенс життя, є. Нещодавно, принаймні, з'явився.
***
В УПА була величезна коробка. Зверху була приклеєна фотографія маленького України, а сама коробка була підписана "Мої перші кроки". Там зберігалось безліч світлин і касет, а планувалось ще більше. УПА знімав ледь не кожен подих України. УНА-УНСО вже дав зрозуміти, що фотографуватись він не любить, тому фото і відео з ним було набагато менше, але все ж були - а ця коробка містила в собі лише спогади про дитинство України.
Того ранку ЗСУ сидів на кухні в УПА, пив чай і доїдав яєчню. Біля нього на дитячому стільчику очікував своєї їжі Україна з обв'язаною навколо шиї ганчіркою.
- С-с-с... с-с-с... - раптом почав Україна.
Це не було схоже на імпровізоване лялякання, притаманне нещодавно народженим дітям. І не було сумнівів, що це саме, тому ЗСУ заволав на всю квартиру:
- УПА, камеру! Негайно! Малий перше слово каже!
УПА схопив камеру і кулею влетів на кухню.
- С-с-с-с...
"Невже він скаже - слава Україні?" - УПА усміхався, в його очах сяяли щасливі сльози.
- Сю! - викрикнув Україна з неймовірною гордістю.
- Суп? Ти хочеш суп? - спитав УПА. - В холодильнику ще має бути борщ, зараз...
Україна помотав головою.
- Сю! - Україна тикнув пальцем в нічого не розуміючого ЗСУ.
- ЗСУ, забирай цього малого пройдисвіта собі, моя честь і гідність глибоко ображені, - УПА гигикнув. - Жартую, хоча все одно дещо прикро.
- Та не переймайся ти.
- Та я не переймаюсь!
- Бачу, - посміхнувся ЗСУ. - Гаразд, я пішов вже. Дякую за сніданок.
- Немає за що. Зараз і йому повну тарілку дам, щоб реабілітуватись в його очах, гигиги.
***
В той зимовий день на порозі УПА з'явився ЗСУ. Він важко дихав, як запалена коняка, і, щойно двері відчинилися, витягнув з-під куртки маленький горщик з кактусом.
- Що це таке? Нащо мені твій кактус? У мене діти, вони поранитись можуть!
- Вибач. Сьогодні ж тойво, чотирнадцяте лютого, ну...
- Чотирнадцятого лютого святому Валентину відрубили голову. Не думаю, що його останнім проханням було "хай в цей день чоловіки дарять один одному кактуси за сорок гривень".
- За десять. Я по знижці купив, думав, тобі сподобається...
- Гаразд, давай. І заходь, не стій, як сирітка. Голодним не випущу.
У вітальні перед телевізором сиділи УНА-УНСО і Україна, залипаючи на якусь дитячу психоделіку в стилі Примаченко. УПА і ЗСУ, не заважаючи їм, пройшли на кухню.
