- Ну і нащо ти запросив мене на позачергову каву? - ЗСУ сьорбнув з філіжанки. - Дивно.
УПА відповів серйозно, але помітно схвильовано:
- У нас в будинку завівся барабашка.
ЗСУ замість відповіді закашлявся і почав задихатися від сміху. УПА встав і щосили вдарив його по спині. Це допомогло, і ЗСУ, відновивши дихання і відсунувши філіжанку, гучно і громоподібно зареготав.
- Я тобі кажу! Присягаю! Нахіба мені брехати? У нас завівся барабашка!
- Який, до біса, барабашка? Якщо ти про звуки з підвалу... Це, швидше за все, там щури розплодилися, треба кота заводити. Бажано, не тільки мені.
- У мене алергія на котів!
- А на щурів?
- Та не щури це, а барабашка! Сам йди і подивись, якщо не віриш.
- Ага, бігу і падаю в підвал заради твоїх барабашок.
Україна тим часом вже знав, що він цієї ночі робитиме.
***
Україна вдягнувся і обережно, щоб нікого не розбудити, вийшов з квартири. Вхід у підвал був розташований неподалік. Старі двері, які ледь-ледь стримував гачок, відчинились, гучно скриплячи. Труби, дроти, нічого цікавого, загалом... але далі почали з'являтися якісь речі, якісь валізи, і, нарешті, в кінці приміщення, за однією з валіз - він.
Волохатий хлопчик в окулярах і величезному светрі вилупився на Україну, не задоволений тим фактом, що до його потаємного місця завітав непроханий гість. Україна, втім, сам був у шоці з того, що він зустрів іншу дитину в підвалі - і, судячи за все, хлопчик не випадково там опинився, а постійно жив.
- Ти хто? - спитав Україна.
Хлопчик у відповідь моторошно посміхнувся.
- Барабашка.
- Так ти існуєш? Мій опікун мав рацію?
- Ага. Тільки ось дорослі мене не бачать, чують лише. Гаразд, а тепер геть звідси. І нікому не кажи, що ти мене бачив. Бо якщо скажеш, я тобі ніс відгризу і вб'ю замість носа пляшку з-під львівського пива.
- Зрозумів. Я нікому не скажу. Присягаю.
- Все, па-па. - і, коли Україна вже виходив, додав, - ми ще зустрінемось...
***
Вони дійсно потім зустрілись. І зустрічались знову і знову. УПА годував Україну часто і величезними порціями - такими величезними, що в Україну, грубо кажучи, не влазило усе, тому те, що залишалось, він охоче приносив Барабашці.
Барабашка, в свою чергу, виявився доволі розумним, і замість подяки допомагав Україні з домашніми завданнями. Вчителі не могли надивуватись тому, як добре Україна став розуміти матеріал і як гарно він став писати, хоча ще місяць тому його зошит було неможливо прочитати. Україна пишався собою і дуже шкодував, що не може нікому розповісти, завдяки кому він досягнув таких успіхів у навчанні.
Так продовжувалось чи то два з половиною, чи то три місяці. Під кінець грудня до будинку завітала міліційна автівка, з якої вийшли двоє міліціянтів в уніформі і жінка зі зваляним волоссям, але з дорогою шубою на плечах і в блискучих чоботах.
- Як тебе звуть, хлопче? - спитала жінка в України, коли той відчинив двері.
- Богдан, - впевнено відповів Україна.
- Я представниця органів опіки та піклування, - УПА, що чув розмову зсередини, помітно напружився. - Скажи, будь ласка, ти не бачив десь поблизу хлопчика приблизно твого віку? Чорнявий, в окулярах, активний доволі...
- Ні, не бачив, - сказав Україна. Він здогадувався, кого має на увазі жінка, але не розкрив таємницю, саме так, як просив його дивний друг з підвалу. - Мабуть, і бачив десь... Я вже не згадаю. У мене є однокласник в окулярах, але він рудий і товстий...
- Зрозуміло. Дорослі вдома?
- Так.
УПА вийшов і також відповів, що ніякого чорнявого хлопчика в окулярах він ніколи тут не бачив. Жінка вже зібралась геть, коли один міліціянт вийшов з підвалу, ледь утримуючи Барабашку, що, попри різницю в силі, намагався учинити неабиякий опір.
- Дякую вам! Нарешті цього пройдисвіта повернуть туди, де йому і місце! - сказала жінка і звернулась до мешканців будинку, - От, якщо ви дійсно його не бачили, тепер знатимете в обличчя. Сергій Бурак, сім років, повний сирота, який періодично втікає з притулку, а коли повертається, псує все, до чого добереться. Одного разу бомбу з гребінця зробив і ледь не підірвав умивальну кімнату...
І жінка додала трохи тихіше, зітхнувши:
- Від його втечі нам більше полегшення, ніж проблем, але якщо керівництво дізнається про те, як багато цього року безпритульників - я буду позбавлена премії... Ось і намагаюсь повернути якомога більше до притулків. До побачення.
Міліційна автівка покинула двір, а Україна ледь стримав сльози і пішов до своєї кімнати - робити уроки самотужки.
