Лише одна крапля

Розділ 7

– Я піду сама.

– А я піду за тобою, – не поступався Алан і продовжував йти за нею, попри десяту відмову. – Якщо потрібно, прикрию спину.

– Тобі б самому спину прикрити.

Алан міг би здивуватися її різкому тону, якби не бачив як до цього дійшло. Хранителька ледь стояла на ногах, коли зустрілася з результатом діяльності його людей та її відсутності. Древо ледь можна було назвати живим, так само як і землю над його ураженим корінням.

Аннет пам'ятала як все було три місяці тому. Так, не чудово, але ж не настільки погано. Можна сказати приречено. Це вдарило по ній так само як якби перед очима матері шматок за шматком знищували її дитину. Це пробудило в ній гнів та рішучість все припинити.

– І досить вже вдавати, ніби з тобою нічого не відбувається, – вона раптом розвернулася, через що Алан ледь не врізався в неї. – Якщо підеш далі, тобі кінець. Не намагайся заперечувати, я знаю як йде зараження, і це диво, що ти ще при своєму розумі. Ти помираєш від пітьми, яку напустило на всіх Древо, і ти можеш стати цим.

Її рука вказала за спину, підтримуючи цим свої слова. Земля пропахла смертю, адже не тільки перелом енергії підкріплював цей занепад. А ще й гнилі, понівечені та вкриті чорними від пітьми венами трупи.

Древо захищалося від нападників, не чіпало своїх, але уразило позбавлених імунітету людей. І вони вмирали. Їх життя згасало, одержимість Пітьмою знищувало зсередини, губило органи, поки вони врешті решт не залишалися на цій землі чи поза нею мертвими. Але відсутність Хранителя призвело до того, що Древо почало знищувати не тільки людей, а й все навколо, неспроможне регулювати себе.

– Ти нічим не допоможеш тут, – продовжила вона, – бо ти людина.

– Але...

– Але ти допоміг до цього. Витяг мене з темної камери, привів сюди, щоб виправити хоча б щось в цьому хаосі, навіть якщо це й означає, що ти для своїх людей став зрадником. Дякую.

Алан, здавалося, втрачав терпіння. Ця дівчина і слухати його не хотіла, що для нього не новина. Його очі не покидали її навіть коли його увага повинна була перейти до картини реальності перед ними.

Вона дякувала йому за те, що привів її сюди, провів шляхом у кілька днів і жодного разу не залишав саму. І все для того, щоб вона взяла під контроль Древо, яке цей самий контроль втратило. А зараз він не хотів її відпускати.