МІЙ ЧОЛОВІК ЗА КОНТРАКТОМ

30

«Іноді вам просто потрібно змиритися з тим фактом, що ваше життя більше не буде таким, як раніше. Просто потрібно нагадати собі, що закінчення чогось старого тягне за собою початок чогось нового.»

План дій в теорії і план дій в реальності — дві різні речі. Якщо вдома я була сповнена рішучості, та була впевнена в успішному завершенні цієї операції, по спасінню Кароліни, то зараз я розгублена і не знаю, що робити.

Тайлер тримаю мене за руку, ми сидимо на задньому сидінні, в за кермом Коул. За планом, він наш водій.

— Нервуєш?

— Дуже помітно?

— Достатньо, — підіймає мою руку і цілує її. — Не хвилюйся надто сильно, я постійно буду поруч.

— Раптом щось піде не за планом, то просто кажи, що тобі важко після втрати батька. — Коул дивиться на мене у дзеркало заднього виду.

— Він знає, що у нас з ним були погані стосунки.

— То й що? Ти не можеш переживати через втрату рідної людини?

— Можу, — погоджуюсь з братом. — Ти впевнений, що Кароліна дійсно здорова?

— Так, — без тіні сумніву відповідає Коул.

Його впевненість досить сильна, тож я трохи заспокоюся.

— Ми вже на під'їзді, готуйтеся.

Оскільки у Тайлера була машина з тонованим склом, Коул спокійно під'їхав до будинку містера Вуда, не хвилюючись, що його помітять.

— Успіху, — ми вийшли з машини.

Тайлер дістав з багажника коробку з речами Алекса, ми завчасно заїхали на мою квартиру і зібрали все, що там залишилося від нього. Там були кілька досить цінних речей, тож завдяки ним, ми й зможемо потрапити у будинок сімейства Вуд.

Я натиснула на кнопку дверного дзвінка і за декілька секунд двері відчинилися.

— Проходь, — першого пропустила Тайлера.

— Не відставай, — майже пошепки мовив він.

У будинку нас зустріла жінка і сказала, що містер Вуд чекає на нас у вітальні. Останній раз я тут була близько півроку тому, тоді ми вечеряли з Алексом і його батьком.

Зайшовши до вітальні ми побачила чоловіка, що сидів у домашньому халаті синього кольору і пив віскі.