Мені не подобається це місце - Мені не подобаєшся ти

А можна я просто поїду додому?

Ранкове сонце сліпило так яскраво, що сховатись було майже неможливо. Чонін вийшов з машини, а обличчя його наче накрила голова хмара. Погляд похмурий, губи надуті, а очі потемнілі й зиркають у різні боки з ворожістю до навколишнього світу. Початок червня, а він замість того, щоб гуляти з друзями, приїхав у цю діру. Просто прекрасно! Все життя мріяв провести літо в глушині серед лісу!

Хлопець сильніше натягнув на голову капюшон тонкої жовтої кофтини поверх чорної кепки і закинув на одне плече свій рюкзак, невдоволено розглядаючи пейзаж лісу, що відкрився перед ним. Він та його батьки прибули до великої огородженої території, біля якої було багато підлітківз їхніми батьками та тяжкими валізами.

Батько Чоніна витягнув з багажника його сумку з речами і підійшов до нього, підбадьорливо поплескавши по плечу. Мати підійшла з іншого боку і ніжно обійняла сина за плечі. На її обличчі сяяла приємна мила посмішка, але її син, на жаль, не поділяв її радості. Ні на краплю.

- Любий, бажаю тобі приємного відпочинку. - сказала жінка. - Ми сумуватимемо за тобою.

- Угу. - пробурмотів Ін, сильніше заховавшись у капюшон.

- Що за кисла міна? - хмикнув батько. - Сину, цей чудовий літній табір не з дешевих. У таких все найкраще. Тому повір мені, ти розчарований не будеш. Це літо ти довго пам'ятатимеш.

Чоловік протягнув Чоніну його сумку і той, прийнявши від батьків прощальні обійми, рушив до входу, де вже утворилася невелика черга. Повільно просуваючись за своїми однолітками, він сумно спостерігав, як зникає батькова машина за поворотом. Його тут кинули напризволяще... Просто супер... Опинившись на території табору, він знову озирнувся. Варто хоч поглянути на місце, де він нидітиме весь цей час.

По обидва боки величезної площі, викладеної плиткою, стояли великі корпуси зі стінами пастельно-зеленого кольору. Якщо придивитися у вікна, можна було побачити ліжка. Значить, там вони житимуть. Просто перед ними була ще одна двоповерхова будівля, стіни якої теж були зеленими. Чонін разом з усіма вийшов на широку площу, до якої привів їх молодий хлопець. У нього було руде волосся, джинсова кепка, одягнена у зворотний бік, білі шорти вище коліна та зелена футболка з логотипом табору. Здається, тут дуже багато зеленого. Аж занадто багато...

Хлопець піднявся на сходи, що вели до входу до центральної будівлі, і сказав щось чоловікові в костюмі, який зник за дверима, передавши молодшому якийсь список. Чонін спостерігав за цим з абсолютно відстороненим виразом обличчя. Певно він виглядає, як людина,яка вже побачила це життя і втомилася. Рудий незнайомець повернувся до прибулих і помахав рукою, широко посміхнувшись.