Мені не подобається це місце - Мені не подобаєшся ти

Ти - мій улюблений колір

- Таким чином, ви повинні наприкінці цього тижня надати список виступів, які ви готуєте до прощального концерту. Нам потрібно розпланувати час коли починати. - серйозно говорив директор табору.

Чан кивнув, швидко записавши щось у нотатках у телефоні. А от Мінхо і Джисон, які сиділи поруч, тим часом перешіптувалися,  підозріло поглядаючи на старшого. Час був ранній їхні загони мали бути на зарядці, а вони сиділи на зборах, слухаючи установки директора. Кріс лише вранці приходив перевірити, чи всі його підопічні прийшли на зарядку і з усмішкою зазначив, що Чонін ніде не спостерігався. Маленьке чортеня все ж таки вирішило скористатися можливістю і не йти вранці.

Збори, як завжди, закінчилися досить швидко і директор, попрощавшись із вожатими, залишив невеликий кабінет. А Бан Чан швиденько відкрив розклад на своєму телефоні. І тільки зараз краєм ока він помітив пильні погляди двох пар очей. Повернувшись, він побачив, як його друзі єхидно посміхалися.

- Що? - він насупив брови.

- Нічого. - відкашлявся Хан і тихо хихикнув.

- Та що таке? - насупився Крістофер.

- Слухай, а ви це вже... Коли встигли? - запитав Мінхо стримуючи сміх.

- Ти про що взагалі? - все ще нічого не розумів старший.

- Та годі тобі, розповідай уже свою лав сторі. У вас із миленьким Ін-і вже щось було? - Джисон ткнув ліктем у бік Бана, який сидів, мов насуплений снігур.

- Що? В якому сенсі?

- Ну тому що у нас два варіанти: або ти переспав із Чоніном, або на тебе напав дикий звір. - знизав плечима Лі.

- Ви з глузду з'їхали? Вам швидку викликати? - підняв одну брову Чан.

- Він схоже взагалі не помітив... - глузливо промимрив Джисон Мінхо, а потім повернувся до Бана. - Хьон... У тебе... Ось тут...

Джисон вказав на свою шию, натякаючи старшому. Бан Чан знову насупився і подивився на своє відображення на вимкненому екрані телефону. На пів шиї були розтягнуті подряпини, шкіра навколо яких трохи почервоніла. У пам'яті з'явився стогін Чоніна і його рука, що хапає Кріса за шию. Чан замружився.

- Бляха... - протягнув він, викликавши в друзів миттєвий напад сміху. - Якого біса... Коли він взагалі встиг...?

- Він? - крізь сміх перепитав Мінхо. - То ви все-таки...

- Якщо ти продовжиш, то я тебе придушу. - пригрозив Крістофер, змушуючи їх сміятися ще голосніше. - Та чого ви регочете?!