"Пекло" у венах

Глава 1

Я не знаю що зі мною і де я. Навколо темно та чути страшний грюкіт. Я ніби підіймаюся кудись вгору,це триває вже другу годину,принаймні,відчувала це так. Ліфт не зупиняється. Я хочу щоб він зупинився,хочу знати де я опинюся,коли він нарешті закінчить свій рух. Я втомлена,ніби фізично працювала усю добу. Я не пам'ятаю чи працювала насправді,та я відчуваю втому.
Я не хочу заплющувати очей,не можу дозволити собі заснути,я мушу бути зосередженою,проте кожного разу відчуваю,що мої повіки стають все важчими...
Скільки часу пройшло? Я не знаю. Я не бачу стрілок на годиннику,не відчуваю власних ніг,вони вже оніміли,я сиділа надто довго в одій позі. Але от я чую жахливий грюкіт цієї клятої коробки і вона зупиняється.
Я просиділа ще хвилин п'ять,а тоді я побачила світло високо вгорі. Якісь силуети відчиняли дверцята над ліфтом. Я не бачила чітких зображень,адже мій зір лише недавно адаптувався до темряви,а тепер знову яскраве світло.
Хтось стрибнув зверху прямо поряд сі мною. Я сфокусувала свій погляд на волоссі хлопця, який щойно з'явився поряд мене. Воно було пшеничним, яскраво виблискувало на сонці. І от картинка стала якіснішою.
Хлопець загукав:Ей,це дівчина!
Інший відповів:Ми не ідіоти,її від тебе відрізнили.- бовкнув хтось одразу, навіть не роздумуючи,я його не бачила,тільки чула голос ,який лунав із натовпу який знаходився вище мене.
-Дай руку,допоможу- знову пробурмотів хлопець поряд.
Я не сказала нічого,так як сама не знала яким чином маю вибратись звідси,тож слухняно виконала те,що він велів.
І от ми вже стоїмо поряд із рештою.
Я:Чорт,що за хлопчачий табір? - це вихопилось саме собою,я не сказала надто голосно,проте дехто це почув.
- Це не хлопчачий табір,проте ти це слушно зауважила. - сказав це смуглий хлопець
-Ті придурки взагалі подуріли. Чим вони думали,коли відправляли сюди дівчисько?
-Тихіше Галлі,не починай.
-Хлопець,який огризався замовк.
-Я Албі. -промовив той смуглий хлопець.- а ти?
-Я...Я не пам'ятаю...
Албі:Гаразд,згадаєш ближчим часом. Ей, ліниві ви зади,ану живо розвантажуйте ліфт і до роботи,мені вам ще розповідати як це робиться?- прокричав він із легким сарказмом.
Всі різко заметушились. Хтось направився до ліфту,а інші розбіглись в різні сторони.
Албі:Ей,Ньют,підійти но сюди!
До нас підійшов хлопець,який спершу був зі мною в ліфті.
Ньют:Так?
Албі:Поясни їй усе,по мірі пожливості покажи і знайди роботу. А в мене свої справи
Ньют:Гаразд.
Албі пішов від нас,а тоді хлопець заговорив:
Що ж,як ти вже знаєш,я Ньют. Роботи багатсько, а часу мало,тому коротко поясню тобі що тут та до чого.- він почав іди кудись,а я рушила за ним.
-Це місце -наш дім,ми називаємо його Глейдом.
-Що Албі мав на увазі,коли сказав про роботу?
-А так,ми працюємо, у кожного тут свої обов'язки. Чи твої ніжні ручки не готові до брудної роботи? - він посміявся, прижмуривши одне око.
-Повір,ти ще не знаєш на що здатні ці ніжні руки.- сказала я,щоб з'язвити.
-О, і на що ж,принцесо?
Я хотіла щось відповісти,проте сама не знаю навіть того,що я вмію,чим займалась усе життя.
Погляд хлопця із насмішкуватого перейшов на більш теплий та розуміючий - Згадаєш,от і розповісиш мені.
-Неодмінно.
Ми обоє замовкли. Ішли далі. А тоді хлопець почав тараторти
-На рахунок праці. Тут є різники, будівельники,садівники і лікарі, принаймні так вони себе називають,ким станеш ти - ми ще подумаємо.
-А це що?- я показала пальцем на височенні бетонні плити,які були навколо Глейду.
-Це те,про що ти дізнаєшся іншим разом.
-Чому ?
-Твій мозок ще не готовий до цієї інформацї. - Він знову посміхнувся,а тоді крайчики його губ знову опустились.- Албі у нас головний,він був перший,хто прибув сюди, тому відповідно,він тут всімаповажна персона. Його слухатись і ніколи не робити того,чого він забороняє.
-Що означає "перший ,хто прибув"?
-Кожного місяця,з точнісю до години сюди прибуває новачок,як от ти сьогодні. В ліфті окрім тебе,ще завжди є їжа та одяг, хоч ми нічого не потребуємо,оскільки більшість речей,що нам потрібні ми самі отримуємо.
-А що мав на увазі той рудий хлопець,коли побачив мене, коли сказав "вони". Не вказавши на когось конкретного?
Ньют різко зупинився,та повернувся до мене обличчям-Ну хтось же ж відправляє нас сюди.- в його голосі можна було почути роздратування.- Поки,досить із тебе інформації. Мені потрібно працювати, зараз відведу тебе до Чака, він все-одно салага,хоча б чимось займеться.

Ми підійшли до якогось дерева,поряд із яким було багатсько гамаків.
Ньют:Гей,Чак,це новенька,відведи поїсти чи ще щось,загалом,просто займи її чимсь до вечора.
Чак:Гаразд.
Ньют пішов від нас а я поглянула на кучерявого темноволосого хлопчика,який явно був молодший за мене на кілька років.
-Тож... Я Чак. - Він простягнув мені руку.
-Це я вже знаю.
Він опустив руку і похіхікав- А і справді. Ти мабуть голодна.
-Не відмовилася б чимось заповнити свій шлунок.
-Я зараз,у Фрая має бути щось,зачекай тут.
Він побіг кудись,а я залишилась чекати на нього.
Повернувся він із усміхненим обличчям та двома бутербродами в руці.
-Ось,це все що було. Фрай гутує вечерю, тож був не надто задоволений,що я знову прийшов до нього по їжу.
-Видно,ти частенько його навідуєш. - на моїх устах виникла посмішка
Я взяла бутерброд та почала його їсти. Апетит у мене був вовчий,тож я умнула його всього за кілька хвилин.
-О так,так значно краще.
-Я навіть не знаю,яку роботу тобі знайти, як-не-як,ти лише прибула,навантажувати одразу роботою якось не правильно,та і все ж ти дівчина...
-Чому ви всі так акцентуєте увагу на тому, що я дівчина?
-А ти помітила ще дівчат окрім себе?
-Ні,але...
-От тому і ти привернула до себе увагу. Багато хто тут уже близько трьох років і дівчат ще не було,тому тобі доведеться звикнути до того,що всі постійно говоритимуть про це.
  ***
Я розпитувала Чака про хлопців,а він зацікавлено розказував про кожного.
І от всі повечеряли,на вулиці стемніло. Тоді почали розпалювати багаття.
Чак:А от і найцікавіша частина дня.
-В сенсі?
І тут я почула голос позаду себе:-Кожного разу коли прибуває новачок,йому влаштовують так зване свято. Усі веселяться,п'ють,трохи б'ються і багато всякого.-Це був Ньют.- Ходімо,познайомлю тебе з усіма,а то Чак єдине,що може, це тільки пальцями тицяти та неспинно говорити.
-Я не хотів відволікати їх від роботи.
-Ну так,звісно...-Він закотив очі та підняв один кутик губ. - Ходімо за мною.