Квіти в темряві

Розділ 1. Аскольд

Очікування завжди триває занадто довго. Воно тягнеться, немов мед із металевої ложки, на дно банки. Вдалині виднілися гострі кінчики будинку. Чим ближче до маєтку, тим краще було видно плющ, який розтягується між вікнами та вхідними дверима. Карета набирала обертів по схилу. Здавалося, вже усі втомилися і хотіли якнайшвидше дістатися до будинку родини, на прізвище Несесвітло. Чорнявий чоловік потирав долоні в передчутті зустрічі із нареченою та її близькими. Усмішка  з'явилася на обличчі. Але кинувши погляд на прислугу, брови чоловіка насупилися. Хлопець  у відповідь байдуже глипнув сірими очима на пана. Вони обмовилися двома словами за майже добу поїздки. Не було про що говорити. Один з них не міг віддавати накази у дорозі. Іншому це неабияк подобалося. Вдалося побути в тиші та обдумати власне життя. Колеса гучно скрипнули. Приїхали. Конюх відчиняє двері та з карети зістрибує Аскольд Безкровний. Розпрямляє складки на жакеті, які встигли утворитися від тривалої поїздки.
— Лавріне, візьми мої речі.  І не забудь про подарунок для нареченої, — з гордістю промовив пан, зі зверхністю на обличчі кидаючи косий погляд на хлопця-слугу.
У голові Лавріна все частіше закрадалася думка, що Аскольд не знає імені дівчини, на котрій має одружитися. Йому важливе не ім'я, а статки й розкіш. Слуги, як мухи, вилетіли з будинку, аби зустріти поважного гостя. Сама ж родина чекала біля порогу. Під ногами розляглася доріжка із гладких каменів, за будинком виднівся сад, який розтягався на декілька гектарів. Площа у господаря Несесвітло було знатною. Аскольд Безкровний сяяв усмішкою прямуючи до нової родини, поправляв своє кучеряве волосся, що видавало його нервовість.
— Вітаю вас, для мене честь опинитися у вашому домі, — Аскольд торкається грудей та схиляється наперед у легкому поклоні, — пані Демида, — цілує руку матері дівчини, — пані Меланта, — глибокий чоловічий голос розтягує дівоче ім'я, перш ніж  проникливо зазирнути в її сірі очі. Губи притуляються до білосніжної руки, поки чорні зіниці не зводять погляду з чарівних оксамитів напроти. Русява дівчина засоромлено відвела очі й зиркнула в бік матері, перевіряючи, чи вона все робить правильно. Пані Демида переконувала дочок, що чоловіки цінують скромність й не будуть водитися з жінками, які хоча б трохи не почервоніють у їхній присутності. Дружина Несесвітла непомітно підштовхнула молодшу доньку в бік, після чого та починає щебетати, як пташечка:
— Пан Аскольд, ваш візит зробив нас всіх надзвичайно щасливими!
Всі присутні усміхаються так, ніби не помічають наскільки завченою й банальною звучить ця фраза. За те, пані Демида радісно киває своїй доньці. Вона дуже переживала, аби повітряна Меланта не бовкнула нічого дурного. Не встигла майбутня дружина Безкровного забрати свою долоню, як до його обличчя вже лине інша - Конвалії, її старшої сестри. Дівчина старша за Меланту лише на кілька років, але на фоні неї наречена Аскольда виглядає дурнуватою дівчинкою. У старшої сестри й постать стрункіша, й риси обличчя гостріші й тендітніші та навіть русе волосся молодшої Несесвітло блякло на фоні золотих кучерів сестри. Вся одягнута в чорне вона виглядала таємничою і такою вишуканою. Не можливо припинити роздивлятися. Жінки не носять цей колір просто так. Вони взагалі ніколи нічого просто так не роблять. Меланта ж стояла поряд в легенькій рожевій сукні, яка підкреслювала її юність й наївність.
— А для нас честь бачити вас тут, — проворкотала старша донька Луки Несесвітла й солодко усміхнулася. Голос молодої жінки тягнувся, ніби їм зовсім не було куди поспішати. Меланта сердито глипнула на сестру й благально глянула на матір, ніби питаючись у неї про щось дозволу. Здавалося, вони одними поглядами спілкуються про таємницю, яку відають лише вони самі. Отримавши схвальний кивок головою, дівчинка аж підскочила на місці.
— Я вам мушу тут все показати! — радісно заявила вона й трепетно торкнулася плеча кучерявого чоловіка. Ненав'язливо, ніби метелик, що приземлився між пелюстками квіточки. Більше ніж цей чудовий будинок й рясний сад хочеться розглядати лише доньок Луки.