Квіти в темряві

Розділ 7. Синій маєток

Втомленість та виснаження ніяк не могли зникнути, ніч без сну далася в знаки. Безкровні були готові відправлятися до маєтку, який знаходився на Світанковому березі. Виникнення назви пов'язане з тим, що на лівобережжі розквітали чудові світанки. Тільки заради них варто прокидатися із самого ранку та насолоджуватися окрасами неба. Що й робив Аскольд.
А зараз він хотів показати свої володіння Меланті і яскравий схід сонця, який завжди зачаровував чоловіка.
Дорога зайняла менше часу, ніж тоді, коли пан Безкровний їхав до своєї тепер уже дружини.
Аскольд відповідав на усі запитання, які задавала Меланта. Йому було приємно, що русоволоса цікавиться землями й маєтками, які зустрічалися їм дорогою.
Одного разу вони навіть зупинилися біля конюшнь пана Гостроверхого, аби перепочити. Він ще не встиг дістатися до помістя, але робота там не вщухала. Коні були доглянутими, конюшні вичищалися до блиску. Молодята зустріли декількох вельмож, які обирали собі коня. Вони обмінялися привітаннями та швидко розійшлися. Меланті вони були незнайомими, а Аскольд бачив їх всього лише два рази за своє життя. І сьогодні був другий.
Безкровний пообіцяв дружині, що як тільки вона захоче, вони приїдуть сюди та оберуть лоша або ж дорослого коня.
Сім'я відправилася далі та вже за кілька верстатів виднілася доріжка, що вела до маєтку Аскольда.
– Дуже втомилися? – запитав темноволосий у дружини, як тільки карета зупинилася, – дорога завжди забирає багато сил, – чоловік вийшов першим, аби подати руку Меланті.
Дівчина вдячно схопилася за руку. Всю дорогу сюди вона намагалася відірватися від думок про першу ніч в одному ліжку різними питаннями про околиці. Ночувати в домі батька вони вже не могли — це суперечило всім традиціям. Після весілля наречена повинна ночувати в домі свого чоловіка. В Меланти це вийшло в "кареті свого чоловіка", адже шлях був не близьким. Від'їжджати одразу після застілля було навіть якось сумно й лячно. Руса кілька разів озиралася на родину й сердечну подругу Еріку, яка мало не потонула в розпачливих сліз.
— Але я ж не вмерла,— заспокійливо сказала пані Безкровна й міцно-міцно обійняла свою любу пані Штогрин.
Конвалія вдавала втіху, хоч в її погляді молодша сестра знайшла дивну тугу. Можливо, вона думала про власне весілля й те, що завтра знову одягне чорне.
Меланта ніколи не вгадувала думки золотокосої. Молода жінка ущипнула її за щічку й пожартувала так, що раніше б Меланта оскаженіла від цього, але зараз вона не злилася. А потім вони поїхали. А зараз вони стоять ось тут.
— Я собі всі сідниці відсиділа,— невтішно сміючись, пронявкала русявка, дивлячись на обличчя чорнявого. Сірі оченята перевели свій погляд в бік маєтку Безкровного. Тепер це її новий дім.
Усередині будинку переважали сині кольори. Картини, меблі та й навіть квіти були кольору моря. Відчувалася парубоцька холодна атмосфера. По тілах прибулих пройшов мороз від протягу, який гуляв по вітальні.
На столі стояла таця із білим виноградом, тарілки й келихи, які ще розклали по місцях. Аскольд стиснув губи в тонку лінію. Глянув на Меланту, яка роздивлялася маєток. Суворі слова так і застигли на вустах, чоловік не хотів відчитувати слуг при своїй дружині.
Увагу привернула позолочена ваза, у якій красувалися білі лілії.
– Ці квіти мені нагадують про Вас, – усміхнувся Аскольд до Меланти. Лаврін, який проходив повз, не зміг стримати пирхання, яке вирвалося із його вуст. Безкровний провів його постать важким поглядом, аж поки слуга не зник за одними із дубових дверей.
– Наша спальня знаходиться на третьому поверсі. Я дам розпорядження Лавріну, і він віднесе всі Ваші речі туди, – Аскольд розстібав піджак та взявся уже до сорочки, але усвідомив, що він тут не один і скидати свій одяг, де йому заманеться, вже не вийде.
– Вибачте, – чорнявий почав застібати ґудзики на сорочці, аби не бентежити дівчину.
– Я хочу прийняти ванну. Хай слуги й Вам підготують? А потім зможемо повечеряти, – Аскольд почувався впевнено, важко сказати те саме про Меланту.
Погляд русої хоч й був розгубленим, але не втратив своєї діловитості. Після маєтку її батьків це місце видалося Меланті таким холодним й порожнім, що дівчину мимоволі взяло дрижаками.
— Звісно, хай підготують,— затуманеним голосом відказала вона, досі намагаючись усвідомити, що це тепер її домівка. Сірі оченята вивчали приміщення й те, як вона зможе його замінити, що покласти. Зазвичай, такі речі вирішувала матінка чи батько, але ж зараз вона господиня.
— Мені потрібна моя особиста служниця чи прислужник. Хто у вас...— дівчина підняла брови й швидко себе виправила. — Хто у нас управитель?
Їй потрібен хтось, хто тямить в заплітанні волосся й прасуванні її дорогих суконь. Навряд чи, прислуга в цьому будинку коли-небудь шнурувала корсет.
– Дорофій. Думаю, Ви з ним поладнаєте. І він з легкістю підбере Вам служницю, – завзято каже Аскольд. – Ось, до речі, управитель.
До вітальні заходить чоловік. Його обличчя прорізане зморшками, які видають його немолодий вік. Сиві пасма проріджувалася поміж русявим волоссям. У Дорофія худорлява статура та високий зріст. На довгов'язому тілі темно-синій костюм, на ногах виблискує начищене взуття. Руки він зчепив у замок і легко вклонився.
– Вітаю, пан Безкровний та пані Безкровна, – голос у чоловіка приємний, але відчувалася хрипливість. Скоріше за все, управитель полюбляв цигарки. – Можу Вам чимось допомогти?
— Так, Меланті потрібна служниця. Але щонайкраща і яка годиться не тільки для того, аби прибирати покої, – владно промовив Аскольд, дивлячись на Дорофія. Невже в Аскольда й справді так багато прислуги? Тоді чому в цих стінах так нестерпно тихо? За весь пройдений час руса не встигла помітити бодай одну дівицю.
– Так, звичайно, я відправлю Ірму. Пані Меланто, познайомити Вас зараз зі служницею? Чи нехай підготує Вам ванну? – сердешно запитує чоловік, усмішка торкається його вуст. Він виглядає доброзичливим.
Руса аж розгубилася від такої приязності, чомусь вона уявляла, що як тільки ступить на поріг чорнявого чоловіка — тут й почнуться всі негаразди. Колишня Несесвітло вимальовувала у своїй голові найгірші сценарії, адже багато разів чула плітки про тих пані, яким не вдалося вийти заміж за хорошу людину. Аскольд був уособленням чарівності: вродливий й красномовний, в міру примхливий. Жінки божеволіють від таких чоловіків, та саму Меланту ті лякали ще більше, адже "гарна обгортка не завжди свідчить про чудову начинку". Так говорила матір, хоч і юнка ніколи не розуміла, до чого ці слова.
— Хай готує, а там я на неї й гляну,— більш рішуче прочеканила світлокоса, коли промайнула можливість кимось покерувати.