Квіти в темряві

Розділ 4. Аскольд, Лаврін

Із самого ранку по маєтку снували люди. Хтось це робив швидко, хтось повільно, адже до весілля ще ціла доба! Куди поспішати? Слуги носили скрині та пакунки, які були наповнені посудом, квітами, різними тканинами. Нескінчена кількість людей, бігала-літала по триповерховому будинку. На задньому дворі їх було ще більше. Чи можливо вже гості почали з'їжджатися? Хоча ні, одяг на них був занадто простецький. Вранішнє сонце освітлювало вітальню зайчиками, що відблискували від скляної поверхні столу та келихів. На вікнах уже красувалися нові блідо-жовті фіранки, тканина струменіла до самої підлоги, підверталася на кінцях. Одна зі слуг, доволі висока дівчина, забралася на драбину, та начіплювала наверх карнизу живі півонії. Змочила їх водою, аби квіти довше мали охайний вигляд. Прислуга сподівається, це їм допоможе. Маленький хлопчик ретельно мив підлогу, білий мармур сяяв, немов вилизаний язиком кота. Саме цікаве відбувалося у саду. Стільці, спинки яких прикрашені маленькими трояндами стояли у п'ять рядів.  Арка, під якою мали давати присягу молодята, світилася перлами завдяки сонцю. Плющ переплітався із білою залізною трубою, ховаючи її за зеленню. Доріжку начищали водою з лимоном, немов це дасть змогу до завтрашнього дня змити бруд. Але виглядало все підготовленим і розкішним. Багато малих дрібниць звисало із дерев, що знаходилися найближче до урочистого місця. Темноволосий чоловік виглянув через відчинені двері балкона, споглядаючи на метушню під своїми ногами. Невже він і справді вирішив зв'язати себе сімейними вузлами? Церемонія, привітання, подарунки — це, звісно, чудово і віддає приємним теплом по тілу. Але невідомість подружнього життя трохи лякала чоловіка, від чого він сумнівався у правильності свого рішення. У Меланти Несесвітло є придане, батько не остання людина у Сріблястій долині, донька красуня. Безкровному пощастило чи він відчував смак грошей і йшов за ними, не бачачи ніяких перешкод? Скоріше за все, останнє. Аскольд не шукав чистого та світлого кохання. Це він залишив наївним панянкам. Повага, відданість — ось, що було важливим для чоловіка. Кохання не до кожної людини здатне завітати. Тому Безкровний і не чекав його, а тим більше не шукав. Він вирішив спуститися до вітальні, аби обговорити деталі від'їзду з паном Несесвітлом. Лука одразу підбіг до майбутнього зятя. Лишалося зовсім трошки почекати й вони всі стануть однією люблячою і дружньою родиною. Принаймні, пан Несесвітло вірив в те, що шлюб з Аскольдом принесе його доньці щастя. Безкровний же такий розумний, вродливий парубок при грошах. Він же може вести справи після кончини Луки! Чорнявому легко можна довірити життя своїх доньок. Останнім часом приятелі Луки мерли, як мухи, тож йому хотілося бути впевненим в майбутньому й тому, що про його родину подбають.
— Гарно, еге ж? — радісно запитав чоловік, легенько плескаючи Аскольда по плечі. Багато людей вважали, що Лука був аж надто товариським, але це йому вибачали через надмірну щедрість й не менше багатство. Всім вигідно мати справи з багатіями. Особливо тоді, коли вони такі щиросердні дурники. Прикрас, як завжди, було дещо забагато. Несесвітло вважав шиком показувати все, що в тебе є. Дехто міг розцінити це відсутністю смаку. Але Луку таке зовсім не переймало — ця людина бачила тільки хороше, вперто не помічаючи проблем. Чоловік вказав на парадні двері:
— Ще тут почепимо чогось строкатого й зовсім буде добре,— трохи п'яний від щастя, говорив він. Лука повертає голову до чорнявого й знову плескає його плечі: — О, я так радий, що ви згодилися допомогти вам з весіллям! Наша Меланточка, наша ясна квіточка заслуговує найкращого весілля у світі,— щиро говорив огрядний пан й в цьому голосі було стільки відданості та любові, що здавалося, Лука душі не чаїв у своїх діточках. Пан Аскольд чинно ступав поряд із Лукою Несесвітлом та уважно слухав усі слова, які чоловік вимовляв аж занадто захопливо. Такі люди, як він, любили бути в центрі уваги. Безкровному подобалося те, як батько відносився до своїх доньок.