Квіти в темряві

Розділ 6. Весілля

Перше сонячне повітря торкнулося сонливої галявини, на якій, приспані мріями про краще майбутнє, дрімали хазяї й гості в передчутті надзвичайного дня. Хтось цієї ночі зовсім не спав, зляканий почутими словами від таємничої гості в криваво червоному платті.

«Поживемо — побачимо» — звучав солодкий голос в голові Меланти й вона починала шкодувати, що не стиснула руку тієї гадюки сильніше. Її взагалі варто було відірвати. Аби не пхала свого носика куди не слід. Русявка й без цього не відчувала захвату від майбутнього весілля, а тепер взагалі втратила будь - яку впевненість. Маєток спав. Не спала лише Меланта й перші служниці, які прокинулися на зорі, аби подбати, аби все пройшло найкращим чином.
Вчора пан й пані Штогрин трохи злилися на Еріку, але Меланта швидко їх переконала, що це її лише провина і їй, як нареченій необхідна підтримка найкращої у світі подруги. Почувши подібні слова, Штогрини одразу розм'якли й погодилися приєднатися до купи гостей, які насолоджувалися перебуванням в будинку Луки Несесвітла. Проте, трошки пізніше, вони все-таки забрали Еріку. Меланта не заперечувала, вдома в Еріки багатенько гарних суконь й шовкових стрічок для волосся. Але зараз дівчинці було сумно, що подруги немає поряд.
Наречена мусить прокинутися набагато раніше за нареченого, адже їй потрібно стільки всього зробити: втиснути своє м'яке тільце в нещадний корсет, розкрутити русі прядки, старанно накручені на маленькі клаптики міцної тканини. А ще ж вплести квіти у волосся! Несесвітли завжди вплітають квіти, коли хтось з їхньої родини виходить заміж. Причому, не тільки нареченій, а всій жіночій частині родини. У двері негучно постукали. Меланта шумно впала на ліжко й заховалася під цупкою ковдрою, ніби це могло приховати її від весілля. Негучний скрип дав знати про те, що хтось прочинив двері. Тихі, легкі кроки наближалися до її ліжка й русява чітко відчула, як чиєсь тіло схиляється над нею.
Лагідна долонька торкнулася дівочого плеча й хвацько скинула з неї ковдру.
— Конвалія? — здивувалася Меланта. На старшу сестру вона точно не чекала. — Що ти тут робиш?
На обличчі золотокосої з'явилася легка усмішка.
— Допомагаю своїй сестрі підготуватися до весілля,— простодушно відповіла, окидаючи русу зацікавленим поглядом. Особливо вона звернула увагу на темні кола під очима малої вередунки. Конвалія негучно зітхнула, спостерігаючи за тим, як русявка недовірливо зиркає на неї сірими оченятами.
— Я не ворог тобі, Меланто. Ми з тобою не ладнаємо. Може, навіть недолюблюємо одна одну, але ми сестри. І це ніколи не зміниться,— серйозним голосом сказала вона, що все-таки змусило Меланту трохи відтанути.
Конвалія була майже зібраною. Вона попрощалася з темною сукнею замінивши її на молочний наряд. Але це на сьогодні. Довге волосся хвилями спадало вниз й Меланта лише зараз помітила, що сестра принесла кошичок з квітами. Пан Пустунчик розтягнувся в ногах майбутньої дружини Аскольда й ніяк не реагував на гостю. Здається, в дні весілля всі ненавидять одне одного менше.
— Іди вмийся й приходь назад,— дбайливо проворкотала Конвалія, відділяючи білі квітки для нареченої від синіх, які мусять бути у її власному волоссі. — Заплетемо одна одній коси, прямо як в дитинстві, — запропонувала оксамитовим голосом пані Заграва, від чого очі її сестри відкрилися дуже й дуже широко.
Меланта слухняно кивнула головою й покинула кімнату, за мить повернувшись з вологим від води обличчям й двома служницями, що мали їй допомогти одягнути сукню.
Якийсь час дівчата возилися зі всіма шнурками й стрічками, змушуючи Конвалію чекати збоку. Заграва з цікавістю спостерігала за молодшою сестрою: похнюпленою і переляканою.
Це мимоволі повертало її в спогади про власне весілля. На обличчі Корнелії застиг співчутливий вираз й вона ледь помітно звела тонкі, світлі брови до купи.
Коли наречена нарешті красувалася в білій сукні, вона сіла на ліжко й повернулася до старшої сестри спиною, швидкі пальчики молодої жінки почали турботливо вплітати в русе волосся білі квіточки, підкреслюючи юність й невинність Меланти.
Потім наречена зробила для сестри те саме. Голову Меланти прикрашали кілька невеличких колосків, які не дозволяли пасмам падати на обличчя й ставали основою ніжного вінка, інша частина волосся струїлася пшеничними хвилями по дівочих плечах.
Майбутня пані Безкровна почала тихо рюмсати.
— Ти підозріло мовчазна сьогодні,— зауважила солодким голосом пані Заграва, але якби Меланта могла бачити її обличчя, то знайшла б на ньому стурбованість. — Хіба щось сталося?
Дівчина похитала головою. Вона навіть Еріці не сказала про вчорашню розмову, то хіба варто говорити Конвалії?
— Скажи мені,— наполягала молода жінка. — Я вже раз виходила заміж й точно можу дати якусь пораду.
Руса важко зітхнула й, трохи повагавшись, поділилася з сестрою деталями вчорашньої зустрічі.
Тонкі брівки Конвалії заінтриговано підскочили вгору. Вона повернула сестру до себе за плечі й зазирнула в її розчервоніле обличчя, поволі змахуючи з того сльозинки.
— Ти Меланта Несесвітло,— гордо сказала вона. — Тебе не повинні лякати слова посередньої, пересічної панни.
Меланта кивнула головою й вже хотіла звіритися. А що як слова про Аскольда правда? Конвалія ніби прочитала думки молодшої сестри й підбадьорливо погладивши її плече, сказала таємничим й трохи моторошним голосом:
— Безкровний не здається наймилішою людиною на світі, але ти завжди можеш позбутися його до того, як він позбудеться тебе.
— Ти мене лякаєш, — прошепотіла знічено Меланта. Хоч після слів сестри їй трохи полегшало.
— Я? Ні, я лише допомагаю,— промовила пані Заграва, ледь піднімаючи кутики своєї незрівнянно красивих вуст.
— Пані, час йти,— в щілині дверей вигулькнула голова Лілії й русявка, ошелешено перевівши погляд на сестру, кивнула головою.
— Я готова.