Квіти в темряві

Розділ 8. Аскольд

       Ніч чорним полотном опустилася на Світанковий берег. Будівлі, розміщені на території помістя, виблискували маленькими жовтими вогниками. У маєтку лише у трьох вікнах горіло світло: у столовій, вітальні та спальні подружжя Безкровних.
Аскольд намагався запалити свічку, але сірники були вогкими, тому чоловікові нічого не вдавалося. Він відкинув їх у лівий куток, коробка закотилася під тумбу.
Місячне сяйво інколи з'являлося серед густих хмар, що вкривали небо. Підійшовши до вікна, Безкровний побачив худорляве тіло, яке вийшло із будинку і попрямувало до конюшні. Лаврін весь цей час знаходився поряд із Мелантою? Цікаво, слухала його дівчина чи відносилася, як до звичайної прислуги, що і нігтя її не варта? Можливо, вона одразу його вигнала після появи Пустунчика.
Аскольд не розумів, що саме його дратує. Ще місяць тому він світився від думки, що одружиться з донькою Несесвітла. Це ж які перспективи й союз! А зараз йому здавалося, що дівчина надто юна, надто говірка й надто характерна. Тримати її у власних руках буде важко. Але Безкровний з цим впорається, він впевнений. Лукава посмішка прорізається крізь щетинисте обличчя.
За спиною скреготять сходи, ноги швидко переступають з однієї сходинки до іншої. Темноволосий відійшов у тінь, аби переконатися, що його дружина прямує до спальні. Але тендітна постать не виринула з закутка. Напевно, вона давно вже в спальні, а хтось зі слуг перевіряв маєток.
Аскольд інтуїтивно дістався до покоїв, місяць ледве прокладав йому шлях. Двері тихо при відчинились, кучерява голова заглянула у спальню. П'ять свічок, що стояли на тумбах, майже догоріли. Меланти ніде не було: ні на ліжку, ні на терасі. Мабуть, дівчина заблукала.
Втім, все виявилося зовсім не так. Лункі коридори не провели русявку до їхнього сімейного гніздечка через глибоко образу, що мимоволі почала зароджуватися в дівочих грудях.
Пані Безкровна, після мовчазної вечері в компанії рудої служки, абсолютно не хотіла повертатися до чоловіка й лягати з ним в одне ліжко.
— Відведи мене в гостьові покої,— твердо звеліла дівчина й передала рудій в руки пана Пустунчика, від чого той незадоволено рохнув, нагадуючи пухнасте поросятко.
Не зважаючи на заперечення в погляді Ірми, Меланта все-таки дісталася покоїв, які призначені не для неї.
Безкровна не дозволила запалювати свічки, лише трохи розтулити фіранки. Єдиний гість в покоях — блякле місячне світло, що ледь-ледь дозволяло роздивитися обриси меблів. Але Меланті того вистачило. Вона набурмосено чекала, поки їй допоможуть зняти сукню й пірнула під прохолодну постіль, спершись обличчям в подушку. Тут не було її нічних сорочок, а посилати Ірму по них занадто ризиковано, адже там вона могла зустріти Аскольда.
Коли служниця з улюбленцем покинули її на самоті, Меланта міцно заплющила очі в спробі заснути. Але думки одна за одною захоплювали юну голову і русявій ставало так образливо та моторошно, що вона мусить прожити все життя в цьому холодному будинку.
Сон не прийде швидко.
Аскольд помітив, як з лівого крила будинку йшла Ірма із білим створінням на руках. На цьому боці було лише дві кімнати: одна, з яких належала Лавріну. Але слуга не так давно прямував на вихід із будинку.
Безкровний безшумно підійшов до інших покоїв і, затамувавши подих, притулив вухо до дверей. Ніяких звуків, навіть не чути воску, що падає, зі свічки.
Аскольд кісточками пальців постукав по дубових дверях. Притуплений удар голосно відлунював від пустого коридору. У відповідь тиша. Чоловік торкається мідної ручки та негучно відчиняє двері. Можливо, там нікого немає.
Очі звикли до темряви, тому Безкровний легко орієнтувався у просторі. Світло, яке надходило із двору, падало на ліжко. З-під темно-зеленої ковдри виднілися пасма русявого волосся, що розкинулося по простирадлу та подушці.
Здавалося, дівчина не дихає. Аскольд підійшов ближче до ліжка, ноги зустрілися із бильцями. Приглушений звук відлунням розійшовся по покоях. Безкровний подумки послав усіх святих до біса. Обережно простягнув руку та торкнувся дівочої ноги, що знаходилася під ковдрою.
Меланта сіпнулася, ховаючи ногу глибше в ковдру, й одразу принишкла. Сподівалася, що чорнявий повірить, що вона спить, але глибоке дихання саме видавало свою хазяйку.
Русява силкувалася його втамувати, але ніяк не виходило. Крім цього в спальні було так тихо, що дівчина подумала, раптом через власні переживання вона не встигла помітити, як чоловік покинув її? Меланта вирішила перевірити. Легенько стягнула з обличчя ковдру й задерев'яніла, коли побачила, що чорнявий зовсім поряд, а його рука ще досі торкається її ноги. Невже вона стала такою неуважною через власні переживання?
Дівчина вирячилась на нього сріблястими очима, мовчки хапаючи пухкими вустами повітря.
– Чому ти тут? – Аскольд намагається надати голосу лагідних ноток, але це виходить важко. Кладе руки в боки та уважно спостерігає за наляканими очима Меланти. Вона його боїться чи настільки ображена його висловом щодо кота?
— Ви пішли від мене на вечері,— жалібно й одночасно вередливо говорить дівчина, і якби пітьма не захопила собою покої, то б чоловік міг помітити її ображений погляд. — Значить, ви не хотіли мене бачити,— тихо відповідає Меланта, дивлячись на нього з-під лоба. — Тепер я не хочу бачити вас! Забирайтеся,— діловито вказуючи тремтячим пальчиком на двері, говорить вона.
– Я піду звідси, але тільки з тобою, – чоловік сідає в крісло напроти ліжка й удає, що не помічає наляканість дружини. Незапланована усмішка з'являється на мужньому обличчі від командного тону дівчини.
– Скільки тобі потрібно часу, аби зібратися із думками? – Аскольд дістає із нагрудної кишені годинник, – однієї хвилини вистачить? – кришка зачиняється із тихим клацанням.
Русявка сердито глипає в його бік, ніяк не наважуючись бодай ворухнутися.
— Я не можу нікуди піти,— невпевнено говорить вона, натягуючи ковдру мало не до підборіддя. — Поки служниця не допоможе мені одягнутися,— після цих слів дівчина червоніє, але темрява великодушно ховає цю дрібницю.
– Ірма, скоріше за все, вже спить, – роздумливо промовляє Аскольд, – я зможу тобі допомогти із сукнею? – кароокий нахиляється на зігнутих ліктях трохи ближче до ліжка, немов всього один рух і йому вдасться дістатися дівчини. Знімати плаття не так легко, але можливо. Тоді й одягання також не складе великих труднощів.
З дівочих губок зривається розпачливе зітхання.
— Звідки ви можете таке вміти? — допитливо запитує вона, примружуючи повіки.
Дівчина проводить поглядом по кімнаті, але нічого не знаходить. Певно, служниця забрала сукню з собою, аби випрасувати її.
— А чому ми не можемо залишатися тут? — випалює неочікувано навіть для себе панянка й цокає язичком, ніби сама собі докоряє.
— Весь будинок наш, хіба не однаково де спати? — ніяково додає Меланта в надії, що він розгнівається й лишить її саму.
Нарешті хоча б одна втішна відповідь лунає з вуст дівчини.
– Так, ми можемо залишитися тут, – Аскольд підводиться з крісла та стягує піджак, а за ним і жилетку.
– Ніколи не ночував у гостьових покоях, – більше кажучи для себе, аніж для Меланти.
Налякані очі дружини спостерігають за кожним його рухом. Безкровний зупиняється біля узголів'я ліжка.
– Меланто, ти мене боїшся? – обережно запитує чоловік та присідає біля дівчини. Торкається білосніжної руки, що сильно стискає ковдру.
Срібні оченята дівчини квапливо дивляться то на обличчя чоловіка, то на сплетені руки. Вона сумнівається між "так" і "ні", тому вирішує сказати, як є.
— Я не знаю, а мушу? — тихо запитує Безкровна й нахиляє голову трохи на бік. Зараз обличчя чоловіка видається їй особливо вродливим. Меланта лякається такої думки, може на неї так подіяла втома? Такий вродливий... Настільки, що аж сироти розбігаються тілом та так, ніби по ній пальцями проводить прохолодний вітерець.
– Не мусиш, я тебе не скривджу, – шепоче чоловік, – хіба що ти сама того захочеш, – привітна усмішка з'являється на вустах Аскольда. Довгі смагляві пальці ніжно проводять по щоці дівчини, яка здається оливковою у сяянні ночі.
Безкровний ближче нахиляється до обличчя юнки, залишаючи пару сантиметрів між їх губами.
– Але ти ж не хочеш? – ще тихіше каже темноволосий. Востаннє дивиться у вічі Меланти та впивається вустами в її напіввідкриті.
Меланта тихо охнула, відчувши, як приємно, коли чужі губи торкаються її власних. Від незбагненого теплого передчуття терпко залоскотало в середині тіла. Дівчина пригорнулася до нього, боячись впасти.
Переривчасте дихання юнки видавало її хвилювання, але руса не мала настрою його приховувати.
Меланта зловила себе на бажанні торкнутися чоловіка, але одразу від нього знітилася — вона не знала, чи таке можна робити. Ця думка туманила її свідомість аж поки пані Безкровна не помітила, як ковдра зрадницьки сповзла вниз, а вона була так захоплена своїм першим поцілунком, що зовсім не звернула на це уваги.
Зупиняючи руку Меланти, яка вже хотіла прикрити своє тіло, Безкровний знову припадає до неї у поцілунку. Ця ковдра і різного роду думки такі зайві у цей момент.
Аскольд охоплює рукою голову дівчини, припідіймає її та цілує тремтливу вену, яка пульсує, мов скажена.
Невагомо проводить кінчиками пальців по ключиці Меланти, зупиняючи їх на плечі. Відчуває, як сироти пробігаються по тілу дівчини. Сміється їй у шию. Йому подобається, що жіноче тіло так реагує на легкі дотики. Що ж буде із цією квітучою юнкою, коли Аскольд докладе трохи більше сили?
Безкровний торкається молочної шкіри на талії та повільно опускає дівчину на спину. Від чого та охає. Чи від рухів чоловіка, чи від прохолодного простирадла. Відводить кілька волосинок із чола Меланти та зупиняє свій погляд на блискучих очах. Немов запитуючи, чи може він продовжувати далі.
Меланта тихо всотувала повітря в німому очікуванні. В голові випливали такі картинки, які ніколи раніше до цього її не навідували: як Аскольд повільно пригортає її до себе. Як вона б соромилася й намагаючись виплутатися з цих терпких обіймів, удавала, що вагається чи варто. Але лишень би їх губи знову зустрілися хоча б на коротку мить — світловолоса б сама заховалася поміж його міцних рук й грудей.
Вона б щось солодко бурмотіла про те, який він страшний й небезпечний, і, все одно, дозволила б до себе торкнутися.
Меланта перехрестила ноги й десь з середини неї вирвався короткий стогін безжальної муки, ніби в кожній частині її тіла по трохи починає спалахувати кров.
Дівчина провела кінчиками пальців по своїй шиї, до грудей й низу живота, переконуючись в тому, що Аскольд спостерігає.
Навіть цей рух видався таким ніжним й наївним, але він тільки підтверджував настільки є гарячою кров, що тече у венах новоспеченої Безкровної.
Відірвати погляд від магнетичного тіла було неможливо. Меланта лежала перед чорними очима, як відкрита книга. Здавалося, що дівчина готова розповісти всі секрети й найпотаємніші бажання. Завіса дурману лягла на срібні очі, яка поглинала райдужку юнки.
Безкровний навис над постаттю Меланти, торкнувся губами її руки, що проклала собі шлях до найпотаємнішого місця на молочному тілі. Він несильно зімкнув зуби на кісточках зап'ястя дівчини, від чого рука ще сильніше притиснулася до лона. Аскольд цілує долоню, піднімаючи погляд вище на розчервоніле обличчя. Очі заплющені, пухкі вуста напіврозтулені й видають чарівні звуки, від яких у жилах стигне кров.
Чоловік прокладає доріжку поцілунків до підборіддя дівчини та знову захоплює рот у свій полон.
Руку Меланти - та що з обручкою - закидає на свою шию. Гарячкові тіла притискаються один до одного. З вуст кароокого зривається горловий стогін, яким він одразу ділиться з панянкою, що лежить під його тілом.
Глибокий, тремтливий вдих злітає з дівочого ротика, від чого все єство панянки аж тріпотить під вагою чорнявого. Доля підібрала для неї ідеального чоловіка і лише йому змогла довірити своє тіло, серце та душу. Серце жінки — скринька з таємницями. У свою першу шлюбну ніч Меланта дуже надіялася, що Аскольд буде його найбільшим секретом.
Дівчина милувалася його обличчям, риси якого ледь-ледь освітлювалися зоряним світлом. Одягу на чоловіку ставало все менше, але від цього температура в спальні лише підіймалася. Розтягуючись на м'якому простирадлі срібноока довірливо й водночас схвильовано усміхнулася. Раніше жоден чоловік не мав права її торкатися, а зараз Аскольд робить це так легко.
Тепер і Меланті щось закрутило голову, схиляючись виром вниз живота. Тепер білявка починає розуміти все те, що раніше здавалося незбагненним. Вона, ніби дерево, що виклювалося з маленькою зернини й поволі перетворювалося у щось сильніше. Спочатку виріс паросток, потім листочки. Зараз це дерево пустило корені у темну, вологу землю. Ручки дівчини ковзнули по атлетичній спині Безкровного і вверх, ніжно пригортаючи його до себе за шию.
Рухи дівчини ставали сміливішими, а звуки - відвертішими.
Аскольд провів кінчиками пальців по животу Меланти, від чого та затамувала подих. Ковзнув рукою по тазовій кісточці, яка привабливо виглянула з-під ковдри. Опустився нижче на внутрішню сторону ноги, Меланти ширше розвела їх, дозволяючи чоловіку не стримувати свої бажання.
Безкровний притулився колючою щокою до ніжної дівочої та вустами торкнувся вушка, на якому дзеркально відбивала світло золота сережка. Темноволосий схоплює її зубами й легко відтягує.
Тим часом гаряча рука погладжує гостре коліно. Знову прокладає собі шлях до лона дівчини. Один легкий рух і Безкровна хапається руками за плечі чоловіка. Ще один наполегливіший, дівчина ховає обличчя на грудях Аскольда та пхикає.
Вправні пальці проходять далі, русява напружується.
– Тобі боляче? – Безкровний зводить чорні очі, затуманені хтивістю, на дружину.
Вислизаючи з його губ і рук, вона поверталася вдвічі тепліше й сильніше. Аби впитися ним, але так ніжно й обережно, ніби їхня близькість з кришталем.
Кожен порух чорнявого віддавався ударами блискавок по тілу. Меланта й слова не могла вимовити, жадібно хапаючи повітря й заплющуючи очі. Біль розійшовся голками по тілу, але за ним вірно хлинуло задоволення. Дівчина й уявити не могла, що ці два відчуття можуть поєднуватися разом. Вона повільно видихнула, випускаючи з пухких вуст гаряче повітря.
Безкровна закусила губу, коли його руки поплили нижче. Затиснувши тоненькими пальчиками простирадло й вигнула свою струнку спинку. Всередині юнки все переверталося догори дриґом й палало, подібно до гарячого меду.
— Ні,— навіть трохи голосно пролопотіла вона, крізь протяжний стогін, відвертаючи рум'яне личко.
Аскольд упивався задоволенням маленької німфи. Йому хотілося розцілувати кожну клітину тіла дівчини, що так піддатливо для нього відкрилося.
Губи блукали по ключицях, грудях, ребрах. Цілували зап'ястя, родимки на руках. Але цього було замало.
Чоловік перевертає Меланту на живіт і перед його очима відкривається білосніжна спина, на якій деінде розташовані шрами від простирадл. Безкровний проводить по них пучками пальців, а слідом і язиком. Її шкіра така солодка, нагадує соковиту ягоду.
Руки окреслюють стан юнки, спускаються до нижньої частини спини та нижче. Дівчина сіпається під тілом Аскольда, але пальці опиняються на животі та охоплять тонку талію, сильніше стискаються. Темноволосий, не поспішаючи входить всередину дівчини, розтягує її задоволення. Цілує лопатки, що при кожному русі Меланти, нагадують крила.
Гуркіт розбитого скла доноситься до вух Безкровного. Він на мить зупиняється, може йому здалося? Ще один поцілунок в шию, але дівчина під ним напружилася та не рухається. Схиляє голову до маківки Меланти та переводить подих.
Чути крики Дорофія та голосні верески служниць. Аскольд перекочується на спину і лягає поряд з дівчиною. Очі заплющуються в роздратуванні. Проганяти слуг до власних домівок вже не здається такою поганою ідеєю.