Квіти в темряві

Розділ 3. Меланта

Дружили вони з Ерікою Штогрин з самого дитинства. Для цього було декілька причин: їхні маєтки знаходилися зовсім поряд, батько Еріки — пан Штогрин, став найулюбленішим компаньйоном пана Луки. Він давав Несесвітлу свої землі в оренду, за що отримував від того щедру нагороду. Меланта знала, що вони ще якісь мають спільні справи, але юнка ніколи цим особливо не цікавилася. Ще панночок об'єднував палкий норов й схожа вдача. З першої зустрічі дівчатка стали нерозлучними й ділилися одна з одною своїми радостями, печалями та найпотаємнішими секретами. Довелося перебігти пшеничне поле — це був найкоротший шлях до їхнього з Ерікою сховку. Якби вона бігла дорогою, то могла б зустріти перехожих, чи навіть натрапити на небезпеку. А так... хіба станеться щось страшне від кількох витоптаних колосків? В батька ж купа золота! Правда, Меланта не була впевнена через чиє поле бігла. Але для дівчинки це теж не мало особливого значення — вона бігла на таємну зустріч з найкращою подругою. Молодша донька Несесвітла відчувала, якщо до ранку не поділиться враженнями — то просто помре від очікування. Та й і Еріка мала повернутися зі свого гостювання в тітки. Тому руса й послала до неї одну зі служок з запискою прийти. Мабуть, бідненька служниця дуже стомилася, адже бігала вона від одного маєтку до іншого, аби передавати послання панянок одна одній. Останнє Меланта отримала майже вночі. Отримавши згоду від подружки вона, довго не думаючи, прочинила вікно й зійшла обережно по даху на міцну й товсту гілку старого каштану, який ризикував коли-небудь впасти на їх дім. Зараз вони сиділи під маленькою гіркою на березі лиману. Сонце давно зайшло, але поодинокі зірочки дарували маленькі проблиски світла. Панянки не боялися. Вони робили це не вперше. Чи то коли після свята, що влаштовували батьки Еріки, аби знайти доньці гідну пару. Чи тоді коли до маєтку Несесвітлів випадково завітав вродливий іноземець, переплутавши їх з іншими людьми. Тому хвилювали русу лише подряпані ноги, які зараз трохи пекли, від чого Меланта постійно водила по шкірі прохолодними пальчиками.
— Ти помилилася, він не схожий на ропуху,— повідомила руса, згадуючи обличчя свого нареченого. — Трохи задорослий, але цілком вродливий.
Еріка, правда, теж не бачила ніколи Аскольда Безкровного, але припускала, що він може бути таким же негарним, як і покійний чоловік Конвалії.
— Боже миловистий, Еріко!— вигукнула русява й від згадки про те, що зараз мусить розповідати, скривила своє миле личко. — Матінка говорила зі мною про першу шлюбну ніч і я ледве крізь землю не провалилася. Виявляється, все не так просто, як ми з тобою думали! Взагалі не так, як у піснях!
Сірі оченята замерехтіли наляканими вогнями. Вірші й пісні описували важкі переживання й цілком терпимий поцілунок вкінці, але ті речі, які розповідала їй пані Демида зі своїми непорушним виразом й емоційною скупістю — взагалі підірвали свідомість дівчини. Якби тут не було не так темно, то подруга б легко помітила, як майбутня дружина Безкровного знітилися й розчервонілася.
— Вона сказала, що якщо мені щось не сподобається, я повинна удавати, що все гаразд. Уявляєш собі — прикидатися! Стогнати! Це такий жах!
Меланта жалілася так по-дитячому наївно, що здавалась зовсім дитиною не зважаючи на те, що наступної весни їй виповниться вісімнадцять.
— Коли вона показувала мені як — я ледве з глузду не з'їхала.
Русява розтулила ротика й з нього вилетіли чудернацькі, неприродні звуки занадто далекі від тих, які жінки видають з себе, коли отримують задоволення. Від безглуздості цього дівчата розсміялися. Еріка уважно слухала, а Меланта переходила з вигуків на шепіт, чим робила свою розповідь ще цікавішою та барвистішою. Русява уважно стежила за емоціями на обличчі співрозмовниці, аби переконатися в тому, що вона дійсно вражена.
— Я вирішила поговорити про це з нашою покоївкою Лілією, адже в неї вже є чоловік й кілька дітей. Вона сказала, що я жахливо стогну і щоб знати, як правильно, треба...
Обличчя юнки швидко побуряковіло від сорому. Руса відвела погляд в бік й нахилившись до подруги тихо прошепотіла їй на вушко: — Доторкатися себе "там",— вказуючи вниз прошепотіла вона й похитала головою.