-А знаєш що?
- Я подаю на розлучення.
-ЩО? Ні😭. Будь ласка, не роби цього!
Я зроблю все, що ти забажаєш. Хочеш я вижену з роботи Розе? Хочеш я тебе повезу на Канари?
Що мені зробити щоб ти мене вибачив?
-Мені від тебе нічого не потрібно. Процідив через зуби Чімін зі сльозами на очах.
Не встиг Юнгі відвернутися, як Чімін вискочив з хати та помчався до суду.
Юна зайшла до хати та привіталася з татом.
-Привіт тату.
- Юна зараз не до тебе. Зі сльозами сказав Юнгі.
- Тату, чому ти плачеш?
-Еееее...В мене рибки втонули.
Сказавши це він втік з хати та поїхав у сторону суду за Чіміном.
- Дивно, у нього жеж не має рибок.
У суді
Чімін зайшов до суду та підійшов до ресепшену та запитав.
- Доброго дня. У якому кабінеті подавати документи на розлучення?
- Доброго дня. У 113 кабінеті.
- Дякую, до побачення
- До побачення.
Чоловік потиху йшов довгим коридором та охоче роздивлявся кожну цифру кабінету.
Невдовзі він найшов цифру 113. Чімін обережно постукав у двері.
- Заходьте. Пролунав ніжний голос жінки.
Він зайшов до кабінету та присів на стілець.
- Доброго дня.
-Добрий, добрий. З чим ви прийшли?
- Я хочу подати документи на розлучення. Ось свідоцтво про шлюб та наші паспорти.
Глянувши, на документи жінка спочатку здивувалася, але потім єхидно посміхнулася.
-Одностатевий шлюб.Правильно?
Чімін мовчки кивнув.
- Нажаль по закону ми не можемо розлучати одностатеві шлюби. Але якщо ви заплатите 10 000$ то ми розглянемо вашу заяву.
Чімін, зціпивши зуби, примрушивши очі, дістав 10 000$ та простягнув жінці.
- З вами дуже приємно співпрацювати. З пафосом сказала жінка.
- А тепер тримайте листок, доставайте ручку та пишіть заяву.
Тим часом Юнгі увірвався до суду, підійшовши до ресепшену він спитав.
- Не бачили чоловіка? Такого невеликого, з окулярами, коротким волоссям.
- Так бачила. Він у 113. Прямо по коридору та на право.
- Дякую
- Не має за що.
Юнгі побіг до кабінету 113. Розпахнулися двері. Чоловік зайшов у кабінет та сів поруч з Чіміном.
- Ви якраз вчасно. Поставте підпис на розлучення.
- Я не буду нічого підписувати. Гнівно крикнув той.
- Добре, тоді пройдемо до судового засідання.
Жінка провела чоловіків до залу суду та пішла до себе у кабінет.
- Доброго дня, ваша честь. Сказали вони.
- Доброго. Почнемо наше засідання.
Чімін простягнув заяву.
-Але заява на підписана. Тому я її не можу прийняти.
- Тому, що я не збираюся її підписувати.
- Давайте так я вийду, а ви вирішите чи будете ви розлучатися, чи ні.
Суддя вийшов і раптом зі сльозами на очах Юнгі став на коліна.
- Встань негайно.
- Не встану доки не вислухаєш.
- Чімін, ти моє все. Якби не ти я би не вірив у любов. Можливо б я зараз жив з Розе, але вона не моя істинна любов. Зрозумій, ти моя істинна любов. Якщо ти мене кинеш я морально або навіть і фізично помру...
-Юнгі...Я тебе також дуже люблю, але мені буде дуже важко пробачити тебе. Просто мені буде дуже важко жити з тобою та мати думку, що ти любиш Розе.
- Я НЕНАВИДЖУ РОЗЕ. Я люблю лише тебе Чіміне і надіюся, що ти відмовишся від заяви.
Чімін в сльозах кинувся в обійми.
- Я заберу заяву.
- А я більше ніколи не зраджу.
Зайшов суддя.
- Я так зрозумів ви вже дойшли до рішення.
- Ми не розлучаємось. Крізь слоьзи сказав Чімін.
Він забрав заяву та Юнгі на руках виніс Чіміна та посадив у авто.
- Куди ми їдемо?
- Побачиш
Вони приїхали до парку де було їхнє перше побачення.
Юнгі вивів Чімна та вони пройшли до набережної.
Вечір. Сонце заходило за горизонт. Листки сакур падали їм на лице. Хлюпотіла вода по, якій плавали маленькі каченята. Все було, немовби вперше.
Юнгі прислонився до Чіміна та ніжно,ніжно його поцілував. Вони прогулялися уздовж набережної. А потім Юнгі повів Чіміна у готель.
Вони зайшли до кімнати 483. Юнгі заніс Чіміна до спальні, яка була встелена квітами. Юнгі роздягнув Чіміна та посадив його на свій х@й. Чімін стрибав і стогнав, немовби сексуальна тяночка, що дуже збуджувало Юнгі.
Чімін брав у рот його смачний банан. І сосав, немовби чупа чупс. Цей день був незабуваймий для них.
Коли Юнгі кончив. То вони одягнулися та пішли додому.
- Сподобалось тобі?
- Ти ще питаєш.
- Продовжимо дома?
- Звісно мій солоденький.
Через 5 хвилин вони прийшли до хати. Відчинили двері та пройшли до своєї спальні. Тихо лягли. І на цьому закінчився їх тяжкий день...
