Прокляття рейлі

Розділ 1

Замість м'якої подушки, підбиваю чорний рюкзак, який принесла зі світу людей, та невдоволено вмощуюся на лавці. Мені подобається спати біля баскетбольного поля, на свіжому повітрі. Проте, коли ти рейлі, мінуси можна знайти й у найкращому.

Зранку нас усіх буквально випирає з гуртожитку аж занадто собакувата парочка Мері та Дейва, яких я всім серцем ненавиджу, бажаючи їм згоріти в пеклі. Але це не заважає мені міцно спати на фізкультурі. Днем кошмари лякають не так сильно, як години мертвих ночей.

Останнім часом я мрію спати без жодних сновидінь, у яких мене намагаються розчленувати або придушити. Просто спати. Набридло прокидатися в холодному потові через сонний параліч, жахатися власного вереску, чути як голосно бахкає божевільне серце, наче будильник, прямо в скронях, та так потужно, що в очах темніє...

Отже, про мінуси баскетбольного поля. Номер один – м'ячі. Вони липнуть до мене, наче до магніту, і черговий саме потрапляє в голову, збиваючи з орбіти мозок та інші нутрощі. З такими темпами до смерті навіть пішки лишається зовсім трохи.

Я приймаю сидяче положення, шукаючи нападника. Очі злипаються через товстий шар чорний тіней та туші, картинка пливе, віями бігають сонячні зайчики, а заплутане волосся потрапляє до рота, проте я все-таки намагаюся сфокусуватися на силуеті рудого хлопця в спортивних шортах та майці.

На дворі жовтень. Йому, часом, не холодно?

Другий мінус цього поля — хитрий лис. Бісовий кароокий вогневик. Йому подобається створювати конфлікти, а я до біса сильно люблю сперечатися та лишатися переможницею.

Райдужка та колір форми вказують на належність мага до стихії. Люциліан та Ру вогневики: їхні очі карі, але стають більш помаранчевими, коли хлопці зляться (о-о-о, я то це знаю). Але є один нюанс: рейлі правило очей не стосується. І я цьому неабияк рада, бо ні за що не дозволю замінити свої прекрасні брунатні очі на сірі. Отже, без проарії я фактично істинна вогневиця.

Як і він.

— Доброго ранку, — Ру Ламберсон відбиває м'яч об землю, але мені здається, що кожен удар потрапляє мені в голову, остаточно розхитуючи крихкі нерви.

«Не звертай уваги, і він сам піде», — якось сказала Суджі — моя сусідка по кімнаті в гуртожитку. Тому, керуючись настановою дівчини, влягаюся на інший бік та заплющую очі.