Прокляття рейлі

Розділ 3

Знаєте це відчуття, коли посеред ночі з'являється мотивація працювати над собою, вчити нові мови чи займатися спортом? Зараз я почуваюся саме так. Проте дещо не дозволяє розслабитися остаточно. Як мінімум, факт того, що у свої вісімнадцять з половиною років я мала от-от підписати контракт з однією відомою модельною агенцією, але ж ні! Мені хіба що пощастило в тому, що сила проявилася на рік пізніше, аніж в інших рейлі, і я встигла закінчити перший курс за спеціальністю Міжнародні відносини, трохи пізнавши людське студентське життя (не раджу).

Та від свого я не відступлюся. Не коритимуся. Тут неодмінно є чимало магів, які хоча б раз тікали з цієї планети на Землю. Їх просто треба знайти. Все-таки ми всі схожі. Виміри суміжні, а люди однакові. Хитрі, брехливі та роблять те, що душа забажає.

Ставлю руки в боки та вишукано крокую до місця, де полишила свій рюкзак. Бачу, як Люци покидає одноповерховий медичний корпус та поволі крокує в моєму напрямку, озираючись кругом себе.

— Що б тебе...

А-а-а!!!

До біса це все! Причепився до мене наставник, бляха!

Пришвидшуюсь та помічаю біля лавок, де нещодавно спала, Ру. Він з неприхованим задоволенням тримає на пальці за одну з ручок мій дорогоцінний рюкзак.

Хочеться випустити в його пихату пику всю енергію до останньої краплини, але не знаю як. Треба буде відвідати хоча б одне практичне заняття. Просто на всяк випадок.

Я підходжу до Ру та намагаюся рвучко перехопити рюкзак, але вогневик підіймає руку, лукаво шкірячись. Звісно я аж ніяк не низька. Модельне життя, новенькі підбори. Трясця, та я зависока. Але що Ру, що Люци ще здоровіші, і руки в них, як-не-як, також довші.

Принаймні я вмію обирати собі достойних супротивників.

— Як гадаєш, якщо кину об стіну, його вміст постраждає, пустоголова ти моя рибонько? — тягне Ру своїм приємним голоском, що прямо-таки нудить.

Я схиляю голову на бік і поблажливо усміхаюся, закивавши головою:

— Нумо перевіримо. А заразом, як швидко я зможу задушити тебе, придурку сраний.

Обличчя Ру знову міниться: радість згасає, передаючи увесь запал очам, які тепер переповнюються вогнем.

— Не кажи речей вищих за себе.

Я інстинктивно ступаю крок назад, коли рюкзак спалахує. Гучно хапаю повітря, поки вогонь відбивається в райдужках, викликає сироти та зводить шлунок. Ру тримає рюкзак, не відчуваючи болю від полум'я, аж доки мої речі не перетворюються на самий лише попіл. Це відбувається так швидко, що в мене навіть щелепа не встигає відвиснути. Колінні чашечки трясуться настільки сильно, що от-от впаду.