Death school

Розділ 2. Що тут в біса відбувається...

...Це був лише сон? Хлопець сидів на своєму ліжку в холодному поту, це ж був сон, чи не так? На годиннику рівно 6:30, як і того разу, зазвичай Сей прокидається з запізненням,  але гаразд, треба збиратись. Все повторилося, від мандрував холодними коридорами, а після на вулиці його поглинало відчуття дереалізації, абсолютно пусто, як... уві сні? Що це взагалі було? Незважаючи на свій потік думок хлопець продовжував кульгати до школи. Вахтерка зустріла його з тією ж посмішкою, як і тоді, вчитель щось мямлив в даличені, а хлопчина навіть не слухав. Ось, перева... Не довго думаючи, юнак попрямував саме до того коридору, де бачив дівчину.... Ось вона... стоїть прямо як тоді?! Якого біса?! Це був не сон?! Що взагалі відбувається?!? Сей розгублено стояв на місці, але при цьому не попадався однокласниці на очі, "а що якщо зараз пійти за аптечкою, що в класі? Можливо, там буде більше ресурсів, ніж уві сні? Та який в біса сон, я поняття не маю, що це взагалі було, гаразд, все-таки мені в любому випадку треба їй допомогти, їй, мабуть, боляче..." – саме так думав Сей, перед тим як опинитись перед аптечкою в класі. Хух, тут достатньо бинтів та перекису... Хлопець схопив це все, та побіг до дівчини.

На цей раз він не вдивлявся на всі ці  поранення на її тілі, що б йому не стало погано, він просто обробляв рани на її руках, втягнув леза, а потім забинтував її рани, при цьому міцно тримаючи її за руку, що б та не зникла у темряві, як тоді... Останній бинт, усе! Раптом, вся темрява, що була у кутку розсіялась, та тепер дівчисько було краще видно, її погляд ожив, а рухи були менш стримані. Таке відчуття, ніби нею хтось керував, ніби маріонеткою, доки Сей не опрацює її рани.

— ...Дякую тобі.

‐ Ой, немає потреби дякувати!
Сей замовк на кілька миль:

–А що з тобою взагалі сталося?

Однокласниця Сея на мить задумалася, перед тим як відповісти невпевненим тоном:

– Якщо чесно, я зовсім нічого не пам'ятаю... Все таке розпливчесте, пам'ятаю лише те, як спати лягла...

– Зрозуміло...
Тиша знову опанувала простір:

– ...Я намагатимусь вияснити, що тут відбувається, і як дізнаюся одразу тобі розповім, гаразд? А зараз бережи себе!

Дівчинка кивнула на слова Сея, та дивилась в слід його невпевнених кроків.

"І що тепер робити, куди мені йти?.. Перева досі не закінчилась, можливо, варто просто сісти та перепочити? Так, гадаю я повернуся до класу" - подумав хлопчина перед тим як попрямувати до класу людними коридорами. Здавалося б, він вже трохи звик до обстановки, тому йшов вже більш розлабленіше, як раптом помітив скупчення дітей посеред коридору. Вони сформували досить не широке коло, а в середині нього був юнак?.. Що тут відбувається? Його цькують, чи що? У всіх мертві погляди, прямо як у тієї дівчини, невже у цій школі всі такі?... Якого чорту я тут опинився?..  Раптовий гучний звук в середині кола відволік Сея, що змусило його линути в сторону скупчення. Що там відбувається, не бачу... Хлопчина вирішив пройти крізь натовп, що б увійти у курс справ. На мить він завмер, що б опрацювати те, що бачить, якого милого люди з натовпу пинають цього хлопця ногами? Не довго думаючи, Сей линув в середину кола, що б витягнути юнака звідти, пройти крізь натовп було досить не легко, забагато людей, та все ж їм вдалося відійти звідти на безпечну дистанцію. Здавалося б незнайомець сильно не постраждав, а сонцезахисні окуляри, котрі були на хлопцеві розбились, заждіть, а хто взагалі буде носити сонцезахисні окуляри восени, типаче тоді, коли вона холодна мов зима? Раптом погляд хлопчика ожив, прямо як у дівчини котра траплялась раніше. Не встиг Сей мовити і слова, як раптом хлопчина накинувся на нього, він тримав його за плечі, час від часу похитував його та голосно говорив.

– Ти також тут застряг, так?! Я Пунж, 8-ми класник, будемо разом вибиратися?!!!

Голосний вислів незнайомця, ім'я якого виявляється Пунж, ввів Сея в ступор. Застряг?.. Вибиратися?... Що тут відбувається?

– Ми не в реальності, хіба ти цього досі не помітив?!? Ми в нескінченному циклі, з якого вдасться вибратися лише тоді, коли виконаєш завдання що тобі дали!!

– Завдання? Цикл? Чому я взагалі тут опинився ?! - хлопчик був збентежений.

– Ну ти ж врятував мене, значить твоє завдання - це врятувати усіх в цій школі, хіба не логічно? А ось чому ти тут опинився я не знаю, у кожного різні причини, незважаючи на спосіб як вони сюди потрапили, тож давай триматися разом?! Якщо чесно мені страшно одному...

Сей на мить задумався, якщо чесно, він не проти компанії, але хіба вийде їм обом порозумітися? Сей надавав перевагу робити все не повідомляючи, а тобто самостійно, він вагався, та все ж таки мовив:

– Гаразд...

Пунж схвильовано крикнув, як раптом пролунав дзвінок - перерва нарешті закінчилася.

– Якщо чесно, орієнтуючись за моїми спостереженнями то усім вчителям всерівно, є дитина в класі, чи нема, та навіть якщо хтось буде з іншого класу вони це не помітять, вони усі мов маріонетки. Тож, що нам робити? Ми можемо повернутися до класу, або далі мандрувати по школі, хоча я надав би перевагу хоча б на пару хвилинок зайти до класу, мені треба замінити окуляри.

– Окуляри? Ти що завжди носив окуляри з собою,  і взагалі, навіщо тобі сонцезахисні окуляри восени?

Пунж зітхнув та мовив

– Ти зовсім в моді не тямиш, чи не так? Мені всерівно на пору року на вулиці, ці окуляри доповнюють мій імідж! А тепер, ходімо до класу.

Хлопчина відпустив плечі Сея, коли той мугикнув у відповідь, вони обидва попрямували до класу.