Історія про звичайного сільського хлопця, котрий одного разу, замість того що б прокинутися потрапив у нескінченний цикл, з якого зможе вийти лише тоді, коли запобіжить смерті усіх учнів в школі
Місячний промінь огортає вулицю, легенький прохолодний вітерець заповнив усе село, а двоє юнаків валяються у траві.
– Ніде я не вдарявся... - на мить Пунж замовк - Гей, Сей, а чому ти так хочеш повернутися до реальності? Подумай, це село буквально твоє... та й усе інше, буквально весь світ твій!!! Все люди всього лише маріонетки, нам можна робити що хочемо! Тимпаче, у тебе є я, тому нудно сто процентів не буде!
– Я навіть не знаю...
Хлопеці ще спілкувались між собою приблизно пів годити, але ось настав час, коли вони обидва почали йти до своїх домівок по безлюдним вулицям що б підготуватися до завтрашнього дня, хоча насправді це буде ще один день який нічим не відрізняється від минулого. Сей оглядується по сторонам, йдучи за Пунжем. Дуже дивно, чомусь відчуття параної наповнює його.
– Пунж?.. Тобі не здається що за нами хтось слідкує?..
– Га? Слідкує? Але тут нікого немає. Пунж оглянувся по сторонам, вже хотівши запевнити, що тут нікого немає він повертався обличчям до Сея, але раптом побачив темну постать за одним з дерев.
– Ми в хованки граємо, так?! Я тебе знайшов!
Таємнича людина здригнулася, як тільки зрозуміла, що її помітили. Вона вийшла з-за дерева.
– О, зажди! Я тебе в школі бачив! Ти ж одинадцяти класниця, Юї, так?! Дівчина кивнула та підійшла ближче до хлопців.
– Прошу вибачення за таку поведінку. Чи можна скласти вам компанію? Пунж одразу погодився, що було характерним для його особистості, проте Сей ставився до дівчини з настороженням. Він підійшов ближче до Пунжа, проте віддалився від Юї.
– Не довіряю я їй, занадто закрита вона, та й навіщо їй за нами слідкувати?! - пробубнів Сей нахилившись ближче до іншого хлопця.
– Ну чого ти, все буде добре! Не може вона бути такою поганою, можливо вона слідкувала за нами тому що намагалась зрозуміти хто ми, адже реальних людей тут часто не зустрінеш...
Сей зловив погляд Юї на собі під час перемовин з Пунжем. Господи, та її погляд рівний скальпелю що прорізає душу! Тепер я боюсь її все більше.... Всю решту дороги вони провели в тиші, Сей весь час споглядав на незнайомицю, ну а раптом нападе, чи щось типу того?! Ось, перший будинок, будинок Сея. Він попрощався з Пунжем, та щось пробурмотів в слід Юї. Перші слова, котрі він мивовив як тільки переступив порог своєї домівки були - Заради Бога.
Перший день у матриці нарешті закінчився. Сподіваюсь, та дивачка нічого не зробить з Пунжем... Хлопець підготувався до сну, та через деякий час опинився у своєму ліжку. Сон для нього був цілою вічністю, вічністю спокою, хоча насправді його сон не тривав навіть хвилини. Ранок. Все як завжди, хлопець мандрував по своєму будинку насолоджуючись відсутністю людей доки готувався до школи, проте погода та температура повітря в будинку вже були набагато кращими, можливо взагалі нікуди не йти... Все-таки, в матриці не так погано... Та все-таки через кілька хвилин Сей вже вийшов з хати.
– Бу! - цей різкий звук з'явився як тільки хлопець відчинив двері. Сей знатно налякався, проте закрив двері намагаючись зрозуміти, що це щойно було, за дверима стояв Пунж.
– Хух, це ти... Господи, ти налякав мене до смерті!
– Це і було моєю метою! Давай, пішли, а то зараз знову в школі хтось відкинутись захоче.
Хлопець мугикнув у відповідь, та вони обидва попрямували до школи. Посеред дороги хлопчина відчув чужу присутність позаду себе, як тільки він повернуся він побачив Юї позаду себе.
– АА!!! О Господи, ви точно мене сьогодні до смерті доведете. Знаєш, можна було хоча б привітатись, а не просто так ув'язатись за нами.
– Справді? Ну, тоді, привіт. Тепер не страшно?
Хлопець лише зітхнув на слова Юї. Гаразд, Пунж все-таки не дратівливий... Доречі про нього, він все ще сміється тому що я перелякався Юї...
– О, доречі, доки я йшов з Юї додому, вона розповіла мені що у неї поза матрицею, вдома живуть 6 котів! Уявляєш, цілих 6! - мовив Пунж, вже більш менш вгальмувавши свій сміх.
– Ого, мабуть тяжко їх прогодувати, чи не так?...
– Та ні, корму у них всіх достатньо, та й я час від часу годую їх дуже смачним... м'ясом.
Юї говорила тихим, при цьому високим голосом, з кожним моментом Сей ставало все страшніше знаходитись поряд... А Пунж як завжди, прилизується до усіх! Гаразд. Сей розвіяв свої думки та продовжив йти поруч з іншим хлопцем.
___________________________________________ Юї. Досить загадкова одинадцяти класниця, яку схоже Сей вже боїться до смерті. Має 6 котів поза матрицею, часто прогулює школу, отримала шрам під оком, по її словам якраз через одного з котів, також вона є великим шанувальником м'яса, закрито одягається незважаючи на погоду на вулиці.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
