Перегони на почуття

Знову на перегони

Квартира Чіміна в раз стала схожою на палату в лікарні. Хлопець ходив з одного кутка в інший в очікуванні, коли прокинеться Софі. Пройшла майже доба з того часу, як вона впала перед дверима його будинку.

Як міг тихо, розлючений Девід, єдиний, хто так і не покинув Сеул після перегонів, намагався дістати, хоча б якусь інформацію, виходило погано. Все зводилося до швидкої, в якій констатували нібито смерть. Далі нічого. Поки Софі не прийде до тями ніхто не ризикував звернутися навіть до приватних детективів. Ніхто, окрім гурту, приватних лікарів, та тренера не знали, що гонщиця жива. І всі чекали.

- Чому вона не прокидається? - з нетерпінням запитав Чімін.

- Чімін, вона себе виснажила, хто знає, скільки вона йшла з такими ранами, до того ж результати аналізів показують, що її навмисно тримали в комі якийсь час, я не слідчий, але можливо для того, щоб всі новини перестали пестрити заголовками про її смерть, і про твою дивну реакцію.

- І?

- Пару днів назад їй перестали колоти препарати, отже й самі чекали, коли вона прокинеться, а як їй вдалося їх, чи його, чи її, обійти, знає тільки сама Софі. Сильна дівчина, - констатував лікар, кинувши короткий погляд на Софі, наповнений неначе гордістю, що він в своєму житті зустрів когось з такою жагою до життя.

- Скільки ще чекати? - знову запитав Чімін.

- Не знаю, тільки вона сама це знає, але... думаю скоро, - чоловік підійнявся, - мені вже час йти, я пришлю медсестру на заміну.

- Угу.

Хлопець спровадив лікаря, а повернувшись до ліжка - оторопів. Очі Софі були відкриті, а пустий погляд був направлений в стелю. Відчувши присутність Чіміна, вона прохрипіла:

- Нарешті пішов, - не дивлячись на стривоженого хлопця, вона додала, - води.

Наляканий, не знаючий, що робити - він просто сидів біля ліжка, очікуючи, поки з її вуст зірветься бодай слово.

- Що трапилося? - прохрипіла Софі.

- Тебе підрізали, - видихнув Чімін, від нахилився ближче, але доторкнутися - не ризикнув. Він не знав, як реагувати. Не знав, що вона собі думає, і як буде ставитись до них тепер. В серці закралося почуття провини. Її ніхто не шукав, ніхто навіть не спробував дістатися правди.