Секрети нічого міста

Розділ 7: Випробування в Ботанічному Саду

Тінь у глибині саду повільно наближалася до них, неначе втілення страху. Вікторія затиснула меч, що висів на її боці, готова до будь-якої загрози. Сашко приготував один із артефактів, а Олександра зосередилася, готова виголосити заклинання.

“Будьте пильні,” — прошептала Анна, натискаючи на запобіжник свого арбалета. “Це може бути пастка.”

Коли тінь вийшла на світло, вони побачили фігуру, яку встигли запам’ятати — це була істота з картини, але тепер вона виглядала живою. Велике тіло, покрите чорною шерстю, з розкритими крилами та палаючими червоними очима, невідступно спостерігало за ними.

“Ти прийшла!” — пролунав гучний, зловісний голос, який відлунював у повітрі. “Я чекав на вас, герої.”

“Ми не герої,” — відповіла Вікторія, намагаючись зберігати спокій. “Ми лише хочемо зупинити тебе і те, що ти задумав.”

“Вам не зупинити мене,” — прокричала істота, і в той же момент з-під її крила вискочила група маленьких істот — магічних створінь, схожих на демонів, які вели себе агресивно.

“Залишайтеся разом!” — закричала Олександра, виголошуючи заклинання захисту. Сяйво спалахнуло, огорнувши їх всіх, захищаючи від атаки.

Сашко, користуючись моментом, кинув один з артефактів до групи демонів. Він вибухнув яскравим світлом, відштовхуючи їх назад. “Це працює!” — вигукнув він.

“Анно, ти зможеш прикрити нас?” — запитала Вікторія, піднімаючи меч, готова до бою.

“Я спробую!” — відповіла вона, стріляючи стрілою в найближчого демона. Стріла влучила точно в ціль, але з іншого боку виникло ще кілька.

Вікторія знала, що їм потрібно знайти спосіб вгамувати істоту, яка керувала цими демонами. “Олександро, ти можеш знайти її слабкість?” — запитала вона.

“Я спробую!” — крикнула сестра, заплющивши очі, щоб зосередитися на енергії істоти. “Її сила — в темряві! Якщо ми зможемо привернути до неї світло, можливо, вона втратить контроль!”

“Тоді давайте зробимо це!” — проголосила Вікторія, і всі разом почали концентрувати енергію, направляючи свої магічні сили на істоту.

Коли потужний сплеск світла вдарив в істоту, її червоні очі на мить згасли. Вікторія відчула, як щось змінилося в повітрі. “Тепер, зараз!” — вигукнула вона, стрибаючи вперед з мечем.

Істота спробувала встигнути відступити, але Вікторія була швидшою. Вона завдала удару, і меч пронизав темряву, зупиняючи рух істоти.

“Зараз!” — закричала Олександра, виголошуючи заклинання. “Світи, зникніть, темряво!”

Яскраве світло охопило все навколо, і демони, вражені потужністю заклинання, почали зникати, їхні крики звучали, немов вітер, що відносить лихо.

Вікторія з відчуттям перемоги подивилася на свою команду. “Ми зробили це! Але це ще не кінець. Істота ще жива.”

Але, на їхнє здивування, істота почала розпадатися на шматки темної енергії, зникаючи в повітрі, залишаючи тільки відчуття тривоги та запитання. “Це не кінець,” — прошептала Анна, уважно дивлячись на те, що залишилося. “Це тільки початок.”

“Ми повинні бути готові до наступного кроку,” — сказав Сашко, підтягуючи артефакти. “Ця битва лише виявила те, що ми повинні дізнатися далі.”

Вікторія відчула, як впевненість її загону зростає, але усвідомлення того, що справжня загроза ще попереду, залишалося з ними. Вони разом вийшли з ботанічного саду, готові до наступних викликів.