Секрети нічого міста

Розділ 3: Закляття Минулих Літ

Вікторія вийшла з кімнати, не відпускаючи від себе думки про жінку, яка стала жертвою магії, сплетеної в таємниці. Вона знала, що потрібно діяти швидко, адже кожна хвилина могла наблизити їх до нового злочину.

Вона повернулася в своє відділення, де заплутані папери і застарілі книги про магічні практики створювали безлад, що відображав хаос у її думках. Вікторія сіла за стіл і почала переглядати старі записи, намагаючись знайти зв’язок між вбивством і останніми зникненнями.

“Древні артефакти, магічні ритуали… Хтось намагається відродити щось, що давно забуте,” — думала вона, фіксуючи в розумі кожен деталь, яка могла вказати на правду.

В її уяві спливло обличчя Артема — колишнього вченого, який спеціалізувався на магії і зникнув кілька місяців тому під час досліджень. Вікторія знала, що він міг мати інформацію про стародавні ритуали, які пов’язані з її справою.

Вона вирушила до його старої лабораторії, розташованої на околиці міста. Це була занедбана будівля, де тіні та таємниці співіснували в гармонії. Вікторія відчувала, як її серце закалатало в ритмі напруження, коли вона наближалася до дверей.

Лабораторія була заповнена неприбраними артефактами та записами. Вікторія обережно почала переглядати записи, шукала будь-які натяки, які б могли вказати на місце, де Артем міг сховатися. Серед безладу вона натрапила на стару книгу, обкладинку якої прикрашали магічні символи.

“Це має значення,” — прошептала вона, відчуваючи, як пульсує енергія в повітрі. Книга містила ритуали, які пов’язані з жертвопринесеннями, і на її сторінках вона знайшла згадку про легендарну тінь — істоту, яка могла забрати душі, якщо її викликали.

“Це може бути частиною того, що сталося,” — вирішила Вікторія. Вона знала, що їй потрібно знайти тих, хто міг знати більше про цю істоту, і чому вони вирішили відновити ритуал.

Раптом вона почула тріск старих дощок. Вікторія швидко сховала книгу під плащ і повернулася. В її серці забилося тривога: хтось міг стежити за нею.

На порозі стояв невідомий чоловік. Його обличчя було закрите капюшоном, і в руках він тримав древній артефакт, що випромінював темну енергію.

“Ти не повинна була сюди приходити,” — сказав він, голос його звучав як шепіт вітру, що проникає в серце. “Ті, хто шукає правду, завжди знаходять небезпеку.”

Вікторія відчула, як холод пробіг по спині. Вона знала, що це може бути початком чогось набагато більшого. У її думках прокинулася рішучість — вона не могла відступити. Замість цього вона готова була битися за істину.

“Я знаю, що сталося,” — відповіла вона, готуючись до будь-якого розвитку подій. “І я дізнаюся, хто стоїть за цими злочинами.”