Цикл ХІІІ

Розділ 6

   Як тільки він побачив Шидо, на обличчі з'явилася посмішка, яка нічого доброго з себе не представляла.
І ось тепер: Сатсуджин біжить серед дерев, окутаних туманом, у вухах лунав стук серця, і важке дихання. Злякало її саме слова Іорі, і те, як різко на неї пішов, так званий, Сакатара, після того, як побачив Шидо.
   - Я ж йому нічого не зробила! А тепер біжу до чорта на роги! - стиснувши зуби, думала Сатсуджин, тримаючись за телефон.
   Дзвінок все-ж був скинутий.
   Шидо бігла, і не зрозуміла, як почала вже збігати вниз по горі. З урахуванням, що біг з гори сам по собі важкий, Сатсуджин взагалі погано користувалася ногами, до того моменту, як ліву схопила судорога. Вона вже не бігла, а котилася, доки не врізалася спиною у повалене дерево. Схопившись за ногу, Сатсуджин бачила, як хлопець перейшов з бігу на ходу.
   Шидо смиканими рухами шукала телефон, але зрозуміла, що він впав в якийсь з моментів, коли вона куштувала землю з травою на смак.
   - Погано, погано, погано, все дуже погано! - нашоптувала Шидо, намагаючись встати, але відчула сильну біль в правому лікті, і зашипіла.
   Вдалося лише сісти, змучавшись, вона притулилася до стовбура дерева, лівою рукою відламуючи великий шмат кори. Під нігтями застрягла земля, а один зовсім зламався, залишився лиш неаккуратний залишок, бруд, і кров.
   - Ц-ц... - Сакатара підійшов до Шидо, і присів навпочіпки поряд з нею: - І кому ти вже пожалілася? Сподівайся, щоб це був хтось, хто не егоїст, - він посміхнувся, і показав її телефон у своїх руках, і додав: - А то другого шансу на "дзвінок другу" не буде.
   - І якого чорта ти до мене причепився?! - Сатсуджин наче хотіла залізти в той стовбур, усе, щоб не сидіти тут.
   - Нудно стало, хотів прогулятись, а тут ти. Я не винен, що правила забороняють чіпати звичайне суспільство, якщо вони не на нашій території... нуу, - він приставив руку до підборіддя, наче задумуючись над чимось вже йому відомим, - або якщо немає дощу.
   - Та я і не знала про це місце!
   Очі Сакатари розширились від здивування, він навіть перестав кривляти свою злощадну гримасу:
   - То хто ж тебе так невзлюбив?... - притуливши голову до плеча, запитав він.
   - Не знаю я! Чого всі питання "хто послав"?!
   Сакатара дістав клинок, і почав вимальовувати ним вісімку, наче думаючи, де зробить кровавий отвір у тілі Шидо.
   - Ну як, ти на нашій території, тобто в цьому лісі, ще й біля офісу побувала. До речі, як він тобі? І зараз ти заявляєш, що не знаєш від кого? Треба, мабуть, було подивитись в тій папці. А вона так і лежить, бідолашна, під воротами.
   - "Ваша територія" то я вже зрозуміла, ти б хоч раз сказав, хто ви ж такі, раз вирішив залякувати! - очима Сатсуджин шукала хоч когось, хоч якийсь силует позаду хлопця.
   - Та ти навіть це не знаєш? Який ідіот підібрав дівку з вулиці, і послав документи відносити?! - втрачаючи терпіння, Сакатара підняв клинок догори, щоб всадити його у плече Сатсуджин.
   - Видно цей ідіот - я.
   Хлопець, який схожий на однолітка Сакатари тримав його руку з кинжалом. Чорні пасма волосся здувало в очі через вітер, а позаду воно було зібране у хвіст. Чорна водолазка здавлювала шию, а куртка на ній була зі шкіри.
   - Ти що знов за цирк влаштовуєш?! - запитав він, стискаючи руку.
   - Ваша? - врівноважено запитав Сакатара.
   - Може й наша. Самі не вийшли папку забрать, а тепер на новеньких зриваєшься. На наших новеньких, - він виділив друге слово, привернувши увагу.
   - Я вже зрозумів. Думав, що з таким мозком лише Змієві ошиваються. Іорі, відпускай.
   - Іорі?! - Сатсуджин почала подумки перебирати варіанти коли і як ця людина її закопає. - Він ж був таким позитивним при тетефонній розмові! Я не думала, що його оцей прислухається швидко, і без прірикань!
   Сей відпустив руку Сакатари, і підійшов до Шидо, присівши, допоміг їй встати, притримуючи за плечі, їх різниця у рості була слабовідчутною.
   - Ходити можеш?
   Сатсуджин спробувала рухати ногою, і зрозуміла, що спазм пройшов: - Можу, дякую. 
   Сакатара так і залишався сидіти навпочіпки, доки не поклав телефон Шидо у кишеню куртки Іорі.
   - Віддаю. Ремонтуйте самі, - розвернувшись, він зник за густим туманом.
Сей довів Сатсуджин до припаркованої неподалік машини і усадив на переднє сидіння.
   - Щось не схожа ти на повнолітню, - лиш і сказав він, як сів за водійське сидіння.
   Шидо знову почала подумки ставити собі свічку.
   - Чому?
   - Людей то за обличчя не судять, але покажи паспорт, - сказав Іорі, протягнувши руку.

   "- МЕНІ ДОВГО ЖИТИ НЕ ДОВЕДЕТЬСЯ..." 
   - ...Дома, - відповіла Сатсуджин, повернувшись до вікна.
   - Ну то з'їздемо до тебе, - завівши мотор, Сей відкрив навігатор і протягнув Шидо телефон.
   Вона його не взяла, чим здивувала Іорі.
   - Паспорт не даєш, адресу не набираєш. Що пропонуєш робити? Тут і дурню ясно, що вісімнадцяти тобі немає.
   - Можна я просто звільнюсь,  - заховавши обличчя в руках, запропонувала Сатсуджин.
   - Ні, шиншилло, треба було повністю читати договір, - він відкрив бардачок, і діставши звідти папірець, зігнутий в двоє, передав Шидо.
   Її підпис, той самий документ. Нічого не змінилося.
   - Подивись на іншу сторону.
Сатсуджин перегорнула.
   "Якщо ви підписуєте документ, то звільнення по власній ініціативі ігнорується."
    - Його писав мій агент. Ви з ним бачились, в нього оце не влізло, а рядок для підпису завжди позначає зверху. І, побачивши це, як думаєш, що тобі робити?
   - Не знаю... я цього не бачила. Чому не можна звільнятись?
   - Ти не в ту контору потрапила, щоб звільнятись.
   Іорі рушив вперед, не сказавши ні слова, куди тепер їхатиме. Шидо перечитувала цей рядок документу доти, доки не вимкнулась від втоми і болі у руці.