Цикл ХІІІ

Розділ 3

   Останнє, про що думаєш в такій сімейній ситуації - школа. Але ніхто її не відміняв, тому Сатсуджин в добрі вісім ранку сиділа за старенькою партою, і гортала всі можливі вакансії підробіток для дев'ятикласника, доки її любі однокласники розбирали клас, як конструктор.
   - ...Тут або все дуже розумне, або мало платять, - думала вона, закриваючи уже шостий сайт, з аналогічною назвою, як і в усіх минулих: "Підробітка в Люміні для 16 років". 
   На перший урок прийшла жіночка, у якої на обличчі було написано, що вона сама не знає, чому її сюди занесло, але для більш правдоподібності її "щастю", вона натягнула посмішку, і сказавши пару слів почала роздавати буклети з якимось коледжем творчої діяльності й вийшла, сказавши щось нечленороздільне. 
   Весь наступний день пролетів як у тумані, Шидо вийшла зі школи в три години дня, і одразу прийнялась дзвонити Фаміліару, але абонент був поза зоною. А де взятися зв'язку серед безкрайньої ріки? 
   Подув вітер, з дерев посипалось листя, а перед обличчям Сатсуджин пролетів листок паперу. Шидо спробувала його піймати, але так "гарно" це зробити не вийшло, вітер змінив напрямок, і листок прилип до її обличчя. 
   - Тьфу. Це що?
Сатсуджин покрутила, подивилась на написи, це був якийсь документ, половина якого була вся в зверненнях до одержувача, пояснення про відправника і т.д. і т.п., Сатсуджин навіть не старалася це розібрати, і просто хотіла знайти цього "відправника", але одна фраза зачепила її увагу: 

  "Перевезення чотирьох видів зброї оформлено успішно, відправка відбудеться на порту Seu."

   Внизу ще написали ці види, але кодом, які зрозуміють тільки ці відправники та одержувачі.
   - Перевезення зброї? Порт Seu? Якщо я не помиляюся, то він закинутий он вже як шість років, - подумала Шидо, стукаючи себе по ліктю, і почала дивитися по сторонам. 
   Десь за десять метрів від Сатсуджин сиділа навпочіпки дівчина з чорним, коротким волоссям, і пастельно-рожевим шарфом, але в светрові. Вона пильно щось шукала, дивлячись то по тротуару, то піднімаючи голову вище. Шидо підійшла ближче, і, звернувшись до неї, запитала: 
   - У Вас часом нічого не загубилось? 
   Дівчина розвернулась до Шидо, і її голубі очі пильно роздивлялись Сатсуджин. 
   Вона встала, обтрусивши руки, відповіла: 
   - Просто папірець. Точніше для мене він важливий. 
   - Цей? – Сатсуджин протягнула документ, але тримала у своїх руках, й наче випадково закрила все, окрім одержувача і відправника. Дівчина уважно подивилась на листок, і її очі розширилися від щастя.
   - Та, так! Моє, дякую!! - вона взяла папірець, пару секунд пораділа, і завмерла. Повільно переводивши погляд на Сатсуджин, і поцікавившись: - Ти ж його повністю не читала? 
   - Ні. 
   - Моє ж ти золото!! - дівчина міцно обійняла Шидо і зникла за поворотом.
   - ... 
   Ввечері Сатсуджин заповнила свій особистий щоденник ще одним записом: 
   "Дали буклетик, я ніколи не задумувалась про творчу спеціальність, в мене до цього немає бажання. Зустріла дівчину або вона настільки любить життя або окрім зброї там була ще фраза про перевезення наркотиків, а вона головний дегустатор. 
   Батько повернувся раніше мене, і замкнувся в кімнаті, звідти сильно смердить потом. Але головна сьогоднішня новина - я знайшла вакансію. 
   Вона, по-правді, схожа на брехню, бо все там дуже гарно розписано, але якщо все дійсно так, то заробіток буде не маленький, щоправда там з вісімнадцяти, але сподіваюсь паспорт не попросять.   
   Ну, як то кажуть, хто не ризикує, той не п'є шампанського. Правда я не п'ю... 
   Робота, до речі, полягає у виконанні завдань, які дуже схожі на кур'єра. Добре, ходити корисно. Перша зустріч з тією людиною буде завтра, прийдеться піти з останнього уроку."