Втеча

Розділ 1

*Наш час*

Я не переставала бігти. Якщо зараз зупинюсь, то сили точно покинуть мене. Можливо, я навіть втрачу свідомість. Ні, зупинятись не можна. Це мій єдиний шанс який я не змарную. Вони вже шукають мене. Я боюсь уявити, що буде, коли мене впіймають. Мене вб'ють? Сумніваюсь. Це буде найлегший спосіб мене покарати. Катувати? Знущатись? Можливо. Це вони обожнюють.

Не треба про це думати. Якщо пощастить, я знайду місце, де зможу заховатись на ніч. А зараз потрібно рухатись. Забудь про втому. Це все адреналін.

Скільки часу я вже біжу? Двадцять хвилин? Годину? Важко сказати. Сил вже зовсім не лишилось. Треба зупинитись. Декілька хвилин нічого не змінять. Я зупинилась і сіла на землю. Мене не хвилювало, що вона була вогкою. Посижу кілька хвилин і далі побіжу.

Чому нічого не чути? Невже я так далеко? Лілі - як вона? Що вони з нею зроблять? Навіщо вона це зробила?

Щось тріснуло. Я різко обернулась. Нічого нема. Треба йти. Хоча б йти. Перед очима все поплило, як тільки я піднялась. Я була права. Після короткого відпочинку мені стало ще важче рухатись. Але сидіти не можна. Я вже не відчувала ніг, але продовжувала йти. Цей ліс ніколи не закінчиться. Але з іншого боку - це добре. Є де заховатись. Рано чи пізно я виберусь. Головне, щоб мене не спіймали за цей час.

Я не бачила вже ні початку, ні кінця цього лісу. Все навкруги було однаковим. В лісі було тихо, лише інколи птахи пролітали над головою.

Я знову перейшла на біг. Чим далі я буду, тим безпечніше буду почуватсь. Невже все закінчилось?