Скільки себе пам'ятаю, я завжди була "домашньою" дівчиною. Вільний час, зазвичай я проводила в колі подушки і цікавої книги або фільму. Проте, не всі мої друзі змирились з таким розкладом і вважали своєю ціллю ні в якому разі не дозволити мені сидіти вдома.
В один з таких вечорів я сиділа у вітальній з книгою і чашкою чаю. Теплий літній вечір. Нічого не пророкувало біди, але раптом пролунав дзвінок мобільного. До чого ж противний звук.
- Джулі - пролунав голос Анни.
- Так, Анно, що таке?
- Ти чула новини? - "О, Господи, тільки не це!'' - промайнуло в моїй голові.
- Якщо я не хочу їх чути, ти все рівно розповіси?
- Так.
- Ну звісно. Що цього разу? - вмикаючи телевізор спитала я.
- Джейк зрадив Мелісі з Амандою! Меліса б не дізналась і все б обійшлось, але Аманда заявила, що вагітна!
- Отакої - байдуже фиркнула я.
Анна продовжувала говорити. Їй знадобилось 20 хвилин, щоб зрозуміти, що я не слухаю.
- Агов! Ти не слухаєш!
- Так. Тобто ні, я слухаю - Не розумію, чому для неї так важливо, щоб я знала такі деталі чужого життя, я ж не змушую її слухати, що сталось в моєму серіалі, хоча там розвиток подій набагато цікавіший ніж в Джейкоба з Амандою. Я боялась, що вона почне розповідати з початку, тому потрібно було терміново щось робити.
-Вибач, я мушу йти, пізніше подзвоню.
- Ні, це не все! Сьогодні вечірка в Дерека Смітта. Не смій кидати..- я кинула трубку.
***
Через короткий відрізок часу я почула кроки, хтось піднімався сходами. Ми з Анною дружили так довго, що я з легкістю визначила - це вона.
Анна увійшла в двері моєї квартири і швидко підійшла до найближчого крісла.
- Скільки разів я говорила, що більше не буду носити підбори?
- Якби мені платили хоча б 5 долларів за кожний раз, коли я це чую, то я б давно назбирала на власну квартиру.
- Спробуй сама в цих туфлях піднятись на твій бісовий третій поверх. До речі! В тебе цифра відвалилась - з насмішкою сказала вона - тепер в тебе не 36, а 39 номер квартири.
Я не здивувалась, бо це ставалось часто, тож я просто продовжила дивитись на неї мовчки.
Анна зняла туфлі і полегшено видихнула. Через декілька секунд вона поглянула на мене. Я знала, що вона задумала. Її тонкі губи розтягнулись в єхидній посмішці, а в блакитних очах заграли вогники. Я знала. Вона хоче зруйнувати мій чудовий вечір!
- Джулі.
- Ні! Не мрій, я нікуди не піду - кожного разу, коли я хочу приємно провести вечір, з'являється ця білявка і все псує.
- Джулі, нас вже чекають - ну звісно - подумала я - як завжди, всі, крім мене, знають, що я прийду. А чому ніхто не цікавиться чи я цього хочу? Несправедливо.
- Анно, я говорила тобі, що хочу побути вдома.
- Справді? Напевно я прослухала. То що ти одягнеш?
***
Після довгих сперечань я все таки погодилась.
Блакитні конверси, рвані джинси, футболка з американським прапором і зневажливий погляд - повний набір для таких заходів.
- Ти не думала змінити колір волосся? - спитала мене Анна. І хоча це абсолютно не стосувалось жодної з тем, які ми обговорювали, я не здивувалась. Вона була з своїми причудами. Так сказати, на своїй хвилі.
- Чим тобі не подобається мій природній колір?
- Русий колір - це скучно. Тобі треба щось яскравіше.
- А тобі треба замовкнути - суворо відповіла я.
- Може ти хоча б підеш на підборах?
- Може я проведу тебе до дверей і ти підеш сама?
- Я зрозуміла. Конверси - це чудово. Русий колір - це чудово. Все зрозуміло. Не гарячкуй - вона відчинила двері.
- Нам пора.
***
Під моїми вікнами нас чекав Аннин брат - Нік. Високий блондин з сліпучою усмішкою.
- Швидко ти сьогодні її вмовила, я думав, що ми все пропустимо - з насмішкою в голосі мовив Нік.
- Тихо, а то образиться і передумає йти - вони обоє зареготали так, ніби щойно пролунав якийсь надзвичайно смішний жарт. Я мовчки сіла в машину і втупилась в екран телефона.
- Агов, Джулі, ти колись випускаєш з рук мобільний? - вирішив підколоти мене Нік.
- Звісно. В тих випадках, коли співрозмовник цікавіший ніж мій телефон.
- Що з настроєм?
- В мій будинок ввірвалось одне нестерпне біляве дівчисько і зруйнувало чарівність цього вечору.
***
Ми приїхали до великого будинку під яким було припарковано безліч машин. Музика була настільки гучна, що в мене розболілась голова як тільки я відчинила дверцята.
Натовп людей на вулиці, ще більше всередині.
- Пішли, я познайомлю тебе з Дереком! - крикнула Анна беручи мене за руку. Хто такий Дерек і навіщо мені взагалі з ним знайомитись я не знала, але бажання піти геть з цього хаосу змусило мене слухняно попрямувати за подругою.
- Куди ви йдете? - схопивши мене за футболку крикнув Нік.
- Ми скоро повернемось!
- Джулі, не змушуй мене ревнувати! - з ухмилкою вигукнув він. Нік часто так говорив, ми знайомі майже все життя і він з дитинства жартував, що одружиться на мені колись, але сьогодні він якось дивно на мене поглянув. Може мені це здалось. Не надавши цьому значення я пішла за Анною.
Ми піднялись сходами на другий поверх і пройшли по довгому коридору в самий кінець, проходячи велику кількість поворотів ми підійшли до великих дверей з червоного дерева. Анна відчинила їх і ми потрапили у вишукану кімнату з дорогими меблями. Музики там чути майже не було, а через велике вікно, яке було навпроти дверей можна було побачити, що твориться на вулиці. Підлога і стіни були шоколадного кольору, а біля вікна стояв шикарний писемний стіл, що створювало певну ділову атмосферу. Зліва стояв великий шкіряний диван і кілька таких же крісел. Там сиділо пара юнаків.
- Анно, люба, ти прийшла! - підвівся один з них і направився до нас. Середнього зросту темноволосий хлопець з акуратною борідкою.
- Джулі, знайомся, це Дерек.
- О, ти Джулі? Нарешті ти прийшла, Анна багато про тебе розповідала.
- Не вір жодному її слову - спокійно відповіла я. Він засміявся, дивно. Що смішного?
- Я, здається, знаю з ким ти подружишся. Майку, я привів тобі подругу.
Майком виявився русоволосий юнак, який не відводив очей від мобільного.
- Дуже приємно. Майк - так і не відвівши погляду від екрану промимрив він.
Весь час, ми сиділи в тій великій кімнаті. Четверо. Анна, Дерек, Майк і я. Майк не вимовив більше ні слова.
Звісно прийшов момент, коли Анні з Дереком терміново потрібно відійти.
- Ви ж не будете тут сумувати, правда? - викрикнув Дерек і зачинив двері.
Настала незручна пауза. Чи може вона була не зручна лише для мене? Здається, що він і не помітив моєї присутності.
- Я...я не хочу заважати, але може ти скажеш хоч слово?
- Що? - він здивовано на мене поглянув - А де решту?
- Хвилин двадцять як пішли.
- Он як. Вибач, я трохи неуважний - він поставив телефон до кишені і повернувся до мене. Колір його очей був настільки темним, що не видно було зіниць. Я роззявила рота і дивилась в них. Ніби під гіпнозом.
- Може, тебе підвести до дому? - пролунав десь далеко голос Майка. Я витріщилась на нього ніби щойно дізналась про його присутність.
- О-ой, вибач. Так, дякую, якщо можна. Я втомилась - зніяковіло пробурмотіла я.
Була вже 4:26 ранку, коли він припаркував машину біля мого дому.
Майк виявився цікавим співрозмовником. Ми протеревенили до світанку.
- Дякую, що підвіз, але мені вже пора. Було приємно познайомитись.
Він вийшов з машини, а потім обійшовши її відчинив мої дверцята і подав мені руку.
Поцілувавши мою щічку він сів в машину і поглянув на мене. Я ледь не розплилась від хвилювання.
- Джулі - трохи нахиливши голову сказав він і завів двигун.
