Я намагалась не думати про нього весь наступний день, хоча чесно сказати, в мене це не надто добре виходило. Обдумувала його розповіді про його життя. В нього є ще два молодші брати, а батько помер, коли йому було шістнадцять, тож з того моменту про сім'ю він дбав самостійно. Який же молодець. Приємний в розмові. Відчувається певна аристократія в його голосі. Манера говорити, повадки, граційні рухи - все створювало образ англійського джентельмена. За вийнятком шкіряної куртки і ледь не військових черевиків. Проте, коли він відчинив мені двері і подав руку, коли я виходила з машини, то зрозуміло стало, що те у що він вдягнутий, не так вже й суттєво.
Втупившись у вікно я не почула як до мене підкралась Анна.
- Розповідай! - крикнула вона мені у вухо так, що в мене мало інфаркт не стався.
- Господи! Ти хочеш моєї смерті? Навіжена!
- Про те, яка я чудова розкажеш пізніше. Зараз я хочу дізнатись подробиці.
- Які ще подробиці? - спитала я, хоч і знала, що вона має на увазі.
- Не прикидайся, що не розумієш! Від Дерека ти пішла з Майком, я знаю. Ну і як він тобі?
- Нічого особливого.
Поставивши перед Анною чашку з чаєм я знову повернулась до вікна.
- Ооо, бачу, що чимось він тебе таки зачепив.
- Дурниці! З чого ти взяла?
- З того, що в моєму чаї замість лимону плаває дбайливо порізаний помідор. Джулі, а метелики в животі вже з'явились?
- Угу, хіба що глисти.
- Романтики в тобі хоч відбавляй.
Вона продовжувала ставити питання і самостійно на них відповідати, а я мовчки дивилась на неї.
" Цікаво, коли я знову його побачу. Стоп. Ні! О ні! Ні-ні! Тільки не це! Невже я закохалась в ного? От дурепа! Терміново потрібно щось з цим робити! Мені не потрібне кохання. Я ще занадто молода, для цих проблем"
За цими роздумами я не помітила, коли Анна пішла.
Дзвінок мобільного. Тайлер. Він зможе мене відволікти. Його завжди кумедні історії слухати не набридало. Зовнішність цього хлопця зовсім не підходила його поведінці. Зовні це був брутальний мачо з виразною щитиною, а всередині веселий хлопець, рот якого було надзвичайно важко стулити.
- Так, Тайлере.
- Джулі? Я дзвоню вже втретє.
- Щось сталось? - його голос звучав занепокоїно, але я не надто цьому вірила. Він часто любив так пожартувати.
- Треба поговорити. Скоро буду.
Ми з Тайлером знайомі вже 3 роки і практично від самого початку він підбиває до мене клинці. Безуспішно. "Френдзона" чи як це називають.
- Привіт.
- Угу - замислено вичавила з себе я - то що ти там хотів? Поговорити?
- Так. Я дізнався, що ти ходила до Дерека Смітта вчора.
- Ну?
- Ти пішла звідти з Майком Міллером?
- Звідки ти..
- Джулі - перебив він мене - я хвилююсь за тебе. Тобі не місце в тій компанії. Особливо тобі не варто вештатись з Майком.
- Тайлере я..
- Я не хочу нічого чути. Я знаю його надто добре, щоб дозволити тобі тратити на нього час.
- Може я сама буду вирішувати на кого тратити свій час? - обурилась я.
- Пообіцяй мені, що не будеш зв'язуватись з ним. Будь ласка, заради мене.
- Добре.
Звісно, я погодилась, але знала, що як тільки з'явиться маленький шанс побачити Майка, то я не втрачу його.
***
Наступного ранку мене розбудив жахливий звук - дзвінок мобільного " Хто це в біса дзвонить в такий безбожно ранній час? Треба позбутись цього чортового мобільного і жити спокійно"
-Алло. - прохрипіла я в трубку.
- Доброго ранку. - угу, звісно, " доброго", цей ранок був би добрим, якби почався в обід.
- Хто це?
- Піднімайся з ліжка і одягайся.
- Майк? - нарешті впізнала я його хриплий голос.
- В тебе п'ятнадцять хвилин.
Сьогодні він був дещо інший. Тон його звучав наказово.
***
Він стояв біля своєї машини і пускав клубки диму вгору. На ньому був білий светр, такого ж кольору кросівки і темні джинси. Він поглянув на мене випустивши чергову порцію диму.
- Чудово! Поїхали.
Він нічого не пояснював, просто мовчки вів машину.
- Куди ми їдемо? - через пів години їзди запитала я.
Він мовчки звернув з головної дороги. Навколо розкинувся густий ліс і я занепокоїно поглянула на Майка. Вихований хлопець кудись зник. Ніби за цей час поки ми не бачились, хтось взяв і підмінив його на мовчазного нахабу.
Через хвилин десять він зупинив машину.
- Дальше підемо пішки.
Дорога, по якій ми йшли ставала все вужчою, аж поки не перетворилась в ледь помітну стежку.
- Ми прийшли.
Повернувши направо я побачила безлісий схил вкритий дрібними квітами.
Почало сходити сонце.
Я заворожено дивилась забувши, що взагалі тут роблю.
- Тобі подобається? Ти перша, кого я сюди привів.
Я повернулась до нього.
- Навіщо ми сюди приїхали?
- Я хотів побачити як блищатимуть твої очі від перших променів сонця.
- Невже не можна було це побачити десь ближче?
- Це було б надто просто.
Він схвильовано і якось зніяковіло дивився на мене, а я з цікавістю дивилась на нього. Тепер переді мною був сором'язливий хлопець, який боявся підійти ближче. Цікаво скільки образів в нього ще є і який з них справжній.
***
Коли я повернулась до дому біля дверей мене вже чекав Тайлер, який супроводжував поглядом машину Майка.
- Ти тепер постійно будеш зустрічати мене?
- Де ти була?
- Я тепер маю відчитуватись перед тобою?
- Ти мені обіцяла! Ти обіцяла! Твої слова нічого не варті?
Як можна бути такою дурепою? Ти думаєш він буде з тобою? Не буде! Такий як він ніколи не буде з такою як ти!
- Приємно від тебе це чути, Тайлере.
- Я не це мав на увазі..
Швидко зайшовши в будинок я зачинила за собою двері.
" Ніколи не буде з такою як ти." може він правий?
***
Спати я лягала в поганому настрої. Думки роїлись в моїй голові. Переконуючи себе в тому, що Тайлер не правий я не помітила як заснула.
Наступного ранку я прокинулась з думкою про Майка. День, здавалось, проходив повз мене. Навколишня тиша мене дратувала. Стіни тиснули на мене. Я взяла до рук мобільний. Вперше він так довго мовчав. Потрібно з кимось поговорити. Прогорнувши телефонну книгу я зупинилась на номері Джейн. Вона була моєю подругою зі школи, а любила я її за те, що коли вона говорила, то не можливо було залишатись серйозній.
- Невже ти згадала про моє існування? - її голос завжди мене заспокоював. Вона справді невисокого зросту клубок позитиву. Завжди усміхнена і весела.
- Я чекала, поки ти до мене подзвониш. Потрібно ж мати хоч краплю гордості.
- Невже? А куди твоя гордість поділась сьогодні?
- Я подумала, може ми кудись сходимо сьогодні? Всі разом. Давно ми не збирались.
- Ти хочеш кудись піти? Куди мені дивитись? Де прихована камера?
- То що? - вирішила я пропустити її насмішки.
- О, так, звісно! Я повідомлю наших.
- Чудово.
Поклавши слухавку я швиденько пішла одягатись.
Місцем зустрічі, як завжди, був бар неподалік мого будинку.
Дівчата вже чекали на мене. Я ще в дверях почула голос Глорії. Говорила вона завжди голосно, всі навколо чули, яку сукню вона купила вчора і що сьогодні їй сказав її хлопець.
Еліс та Кетрін вдавали, що уважно її слухають, а Джейн і Анна розглядали меню.
- Нарешті! - зраділа Джейн і підстрибуючи побігла мені на зустріч.
- Ми вже зачекались тебе. Де ваша пунктуальність, шановна?
Як же я сумувала за нею. Її милі щоки тряслись з кожним рухом, через що вона була схожа на кумедного хом'ячка. Ми рідко бачимось, але наші зустрічі завжди насичені. Під словом " насичені" я маю на увазі море алкоголю і божевільні вчинки під його впливом. Останнього разу, коли ми зустрілись, Еліс танцювала на столі і вимагала оплесків.
- Хочу відразу попередити вас, я сьогодні не п'ю - сідаючи за столик сказала я.
- Добре, ми й самі хотіли посидіти культурно - перекинувшись єхидними поглядамм з офіціантом сказала Кетрін.
Це були останні слова, які я пам'ятаю.
Анна, під впливом алкоголю, кудись зібралась. Сказала, що має справи. Тож ми вирішили, що нам всім пора розходитись, проте розійшлись приблизно через годину.
Вийшовши з бару я ледве трималась на ногах. Напевно, потрібно було піти спати, але я вирішила, що вдалим завершенням вечора буде дзвінок до Майка. Прижмурившись я знайшла його номер.
- Алло - від його голосу в мене ще більше підкосились ноги, а по шкірі пробіглись мурашки.
- Алло, привіт. Ти спиш? - "Господи, ну звісно ні! Він не спить, він чекає на мій дзвінок. Що ти верзеш? Візьми себе в руки!"
- Ні. Ти щось хотіла?
"Так! Я хотіла б вийти за тебе заміж!"
- Просто хотіла дізнатись як ти.
- Все добре. Джулі, я зараз не можу говорити.
- Так, звісно, вибач, що потурбувала - чорт! Навіщо я йому подзвонила? Дурепа!
Спати я ледве не лягла на сходах, та все ж потрудилась дійти до ліжка.
Після пробудження я намагалась згадати вчорашній вечір. Єдине, що вдалось згадати - дзвінок до Майка.
Я сподівалась, що він подзвонить. Та він не дзвонив. Ні в той день. Ні наступного. Ні через тиждень. І чому він взагалі має мені дзвонити? Майк зник з мого життя не встигши в нього до кінця увійти. Втративши всі надії я почала переконувати себе в тому, що він не такий вже й чудовий. І як тільки мені це майже вдалось, на екрані мого мобільного висвітився його номер.
- Джулі, мені потрібна твоя допомога - яке нахабство! Пропав! Ні слуху ні духу, а тепер просить про допомогу. Хоч би привітався. - обурено загаласували таргани в моїй голові.
- Чим можу допомогти? - прошипіла я.
- Відчини мені двері.
Він стояв у моєму дверному пройомі, засунувши руки до кишень і схиливши трохи вперед голову. Хуліганська ухмилка зводила мене з розуму.
- Скучила? - обіймаючи мене спитав він. Я ошелешено на нього вирячилась і не знала, що сказати.
- Ну? Так і будеш тримати гостя в коридорі? - він поводив себе так, ніби нічого не сталось. Власне, нічого й не сталось, але спробуйте це пояснити ображеній дівчині.
- Проходь.
- Мило тут в тебе.
Він пройшов повз мене і попрямував у вітальню, а я як його собачка тупцювалась позаду нього. Зупинившись по центрі він повернувся до мене. Осяяний світлом люстри він мовчки дивився на мене. Його глибокі очі, які виглядали з-під довгих вій, здавалось, пронизували мене до кісток. Навколо все поплило і я ледь не втратила свідомість.
Він прибрав з мого обличчя волосся. Нахилився до мене. Мені перехопило подих, а серце почало шалено битись в грудях. Він був так близько. І тут він прошепотів:
- Де тут спальня?
Я отетеріло на нього дивилась, напевно, секунд тридцять. Потім повільно підняла руку і показала на двері спальні не в змозі вичавити з себе ні слова. Він взяв мене за руку і, не відводячи погляд, повів туди.
Я незграбно перебирала ногами, ніби одурманена його присутністю розплилась в посмішці.
- Мені не подобається диван, який у вітальні, а ось матрас м'який. Мені підходить. - сідаючи на моє ліжко сказав він. На моє ліжко. Він щойно сів на моє ліжко. В моєму будинку. Він. На моє ліжко. О мій Боже.
- Чим тобі не подобається мій диван?
- Він не зручний.
- Ти не сидів на ньому.
- З вигляду не зручний. Я не став навіть сідати на нього. Відразу видно, що він не для мене.
- Підійди - після невеликої паузи сказав він.
Я не вірила своїм вухам. Зник більше ніж на тиждень, потім образив мій улюблений диван, а тепер поводить себе як господар. Він усміхнувся. Я не помічала раніше його ямочок на щоках.
- Так і будеш там стояти? - спитав він і знову усміхнувся. Цей його образ мене підкорив найбільше.
Розтопившись остаточно я слухняно лягла біля нього. Я не помітила, як почала засинати. Він поцілував моє плече і міцно притиснув до себе, мало не зламавши мені кістки.
Я спала, як немовля і навіть голосний шум телевізора не заважав мені. Яким же щирим розчаруванням для мене була його відсутність зранку.
На столі записка:" Вибач, дорогенька, терміново потрібно було піти."
От сволота. Як я могла думати, що він не такий як всі інші? Звичайний ловелас, який просто знав, який підхід до мене потрібен. Я не перша, напевно, кого він так зачарував.
Серцеїд. Ось його справжнє лице. Таким просто подобається закохувати в себе. Знати, що хтось без них страждає. Жорстокі люди. Хоча мені й самій приємно було б знати, що хтось мріє про мою увагу. Є в цьому щось. Ввечері ми з Анною, як зазвичай приїхали до Дерека і я дізналась, що Майк поїхав з міста.
Ну й чудово, хай їде.
- Джул, нам з Дереком потрібно піти. Вирішити одну справу. Ти не проти?
- Ні, Анно. Я поїду до дому. Тайлер мене забере.
- Тоді до завтра.
Я була розчарована і зла. Чорт забирай! Я зовсім забула про недавню сварку з Тайлером. Проте моє бажання потрапити до дому виявилось сильнішим за мою гордість.
Я набрала номер.
***
- Джулі? Що сталось?
-Тайлере, я знаю, що не можу просити тебе про щось..
Я..я в Дерека, Анна, як завжди кудись зникла, а мені потрібно до дому. Ти можеш мене забрати? - я очікувала, що він пошле мене куди подальше, проте, на моє здивування цього не сталось. -
- Так. Чекай мене там, я скоро буду.
Він приїхав через десять хвилин після мого дзвінка. На вулиці стало холодніше і почав падати легкий дощ. До моменту, коли він приїхав, я була вся мокра.
Тайлер вийшов з машини випрямивши спину. На його широких плечах була накинута шкіряна куртка, чорного кольору сорочка, яка ідеально на ньому сиділа, модні штани і начищені черевики. Як завжди вигляд він мав приголомшливий.
- Замерзла? Тримай - накинув на мене свою куртку - сідай в машину.
- Вибач, що потурбувала, цього більше не повториться.
Він зареготав оголюючи білосніжні зуби. Краплини дощу, які блищали на чорному, як смола волоссі від його сміху здригались і падали на довгі вії.
- Джулі, я знаю, що в нас були певні розбіжності, але ми, як і раніше друзі і я завжди радий допомогти - він перевів погляд на мене, чекаючи на відповідь, але я мовчала.
- Як повеселились? - поцікавився Тайлер.
- Нічого особливого. Безліч незнайомих людей, жахлива музика і п'яні бійки - все як і має бути на студентських вечірках.
- Весело, напевно.
- І не кажи, Анна, як і кожного разу десь вештається з Дереком, а Майк поїхав з міста - "Чорт! Не потрібно було цього казати!".
- Майк? То ти досі з ним спілкуєшся? - він кинув на мене злий погляд.
- Тайлере..
- Скільки разів можна просити, Джулі? - він почав набирати швидкість.
- Тайлере, заспокойся!
- Кожного разу одне і те саме!
- Ти їдеш надто швидко!
- Чому ти ніколи мене не слухаєш? - ми мчали по нічному місту пролітаючи повз будинки - Тайлере, зупини бісову машину! - я поглянула на дорогу і мені в обличчя вдарило світло зустрічних фар, вчепившись в сидіння руками я заплющила очі...
