- Агов! Мене хтось чує?
Я отямилась в якомусь темному і холодному місці. Як я тут опинилась? Мої очі по троху привикали до темряви і я почала розрізняти фігури. Це була кімтана з великим столом по центру. На стіні висіла картина. Що на ній було зображено я не бачила. Жодного вікна і більше ніяких меблів.
Я роззирнулась і з трудом побачила двері. Відчинивши їх я потрапила в коридор освітлений червоним світлом. З двох боків тягнулись вздовш всього коридору товсті труби, а під ногани була металева сітка. Що було під нею я не бачила. Всі двері, які траплялись на шляху були зачинені. Нарешті я знайшла сходи і піднялась вверх. Сходи вивели мене до дверей з круглими вікнами. Я почула за ними знайомий голос. Почала прислуховуватись. О, Господи, це Майк. Простягнувши руку, щоб відчинити двері я зазнала невдачі. Постаралась прислухатись, він говорив з кимось. Не просто говорив, здається, вони сварились. Співрозмовника не було видно.
Раптом він занепокоїно почав роззиратись навколо, потім швидко розвернувся і подивився в мою сторону. Прямо в мої очі, але мою увагу привернув силует за його спиною, напевно це і був той з ким він говорив. Обличчя я не бачила. Він тримав щось в руках. Пістолет?
Все навколо завмерло, а силует направив дуло пістолета на Майка.
- Він в тебе за спиною!
Я спробувала закричати, але Майк, здається не чув мене. - Майку! Він в тебе за спиною!
Майк повільно повернувся і показав на годинник. 02.48 ночі. І що?
***
- Якщо ти досі не навчився водити машину, то не сідай за кермо! - десь далеко я почула голос Майка, ніби з-під землі.
- Йди до біса! - Тайлер? Точно, аварія.
- Може ви припинете гаркатись? Від цього нічого не зміниться! - Анна. Господи, вони всі прийшли?
- Якщо ти хоча б ще один раз поставиш її життя під загрозу, то я зламаю кожну кістку в твоєму тілі - ядовито прошипів Майк.
Я розплющила очі і побачила розпливчасті силуети, та дуже швидко все злилось в чітку картинку.
- Джулі! Слава Богу! - Анна кинулась до мене і мало не вистрибнула на мене, та вчасно зупинилась згадавши, що я в лікарняному ліжку.
- Ми так хвилювались! - Майк і Тайлер підійшли до мого ліжка з різних сторін і кожен взяв мою руку, кумедно, напевно, виглядало з боку.
- Вибач мені, я не знаю як це сталось, пробач, я..я не знаю як загладити провину. Мені дуже шкода - швидко почав Тайлер.
Я мовчки перевела погляд на Майка. Він прийшов. Я бачила хвилювання в його очах. Я відчувала його. Може я й справді йому подобаюсь? Він же приїхав. Він хвилювався.
Ліки знову почали вганяти мене в сон я ледве чутно прошепотіла:
- Ти повернувся до мене..
Він мовчки стиснув мою руку, потім нахилився і притулив губи до мого лоба. Я втратила свідомість.
Прокинулась я вже коли стемніло. В моїй палаті було вимкнене світло і лише тьмяний нічник злегка освітлював приміщення. Майк сидів біля мого ліжка і роздивлявся стелю. Чому він досі тут? Невже йому не все одно? Я ніяк не могла його розгадати. Він поводив себе дивно. Ніби й тягнеться до мене, але зникає кожного разу.
- Привіт - майже беззвучно проворушила губами я.
- Ти так довго спала, що я вже подумував договоритись про те, щоб мені виділили сусідню палату.
- Ти сидів тут весь час?
- Я не міг залишити тебе на цих монстрів, вони абсолютно байдужі до пацієнтів.
Він торкнувся моєї щоки тильною стороною долоні.
- Наступного разу, коли тобі потрібно буде кудись поїхати, будь добра, дзвони мені.
Істеричний сміх мало не вирвався з моїх вуст. Загнав мене в глухий кут. Що мені тепер думати я не знала.
Він пильно дивився в мої очі і нахилився ближче. Його обличчя було на відстані одного дюйма від мого. Я відчувала його теплий подих. В грудях защемило. Невже він мене поцілує?
Я на лікарняному ліжку, не в змозі самостійно з нього піднятись. Вперше мені захотілось романтики.
- Не зараз - прошепотів він і відхилився на спинку крісла.
