Прокинувшись я вирішила, що мені потрібно вийти з цього будинку. Тут занадто тісно. Думок назбиралось стільки, що немає куди їх подіти. Скоро почнуть тріщати стіни від їх скупчення в кімнатах.
Безпрограшний варіант - це Джейн. Вона то мене "вигуляє"
***
- О, Господи! Ти жахливо виглядаєш, Джулі! Ти захворіла і ця хвороба вбиває тебе? - розглядаючи мене спитала подруга.
- І тобі привіт.
- Я бачу, що звичайною прогулянкою тут не обійтись.
'' Алло. Анно, терміново збирай дівчат. Так. Там де завжди."
***
Я не прогадала. Дівчата розвеселили мене. Шум. Скупчення людей. Хамовита офіціантка. Як же це було прекрасно.
- Джулі, ти справді погано виглядаєш.
- Що тут дивуватись? - сказала Анна - ти б також так виглядала, якби не спала ночами.
- З чого ти взяла, що я не сплю ночами?
- Нік сказав.
Я здивовано на неї вилупилась.
- Нік?
- Так. Він вчора був неподалік, подзвонив серед ночі спитати чи я не в тебе раптом. Він часто питає останнім часом про тебе. З чого б така цікавість? Може я чогось не знаю?
Вона продовжувала щось говорити, але я не чула її слів.
Це був Нік? Чи це просто збіг? Що він взагалі забув " неподалік"? Та ні. Навіщо йому витріщатись в мої вікна. Чи є причини? І чому він снився мені в тому дивному сні? Що все це означає? Сотні питаннь, на які не було відповідей.
***
- Мила, щось сталось? Ти геть зблідла - схвильовано спитала Кетрін.
- Щось мені не добре. Я краще піду до дому.
- Я проведу тебе - викликалась Анна.
***
- Джулі, ти з Майком..
- Ми не спілкуємось - перебила я її.
- Я знаю. Знаю, але..Ти нічого не спитаєш? - після половини пройденого шляху мовчки нарешті не витримала Анна.
- Наприклад?
- Чи бачила я Майка, чи він питав про тебе, чи драматично дивився в далину, коли я говорила про тебе. Господи! Варіантів безліч!
- Мені не потрібно це знати. Він чужа людина, Анно. Він не має мене цікавити .
- Ти певно жартуєш! - вона приголомшено поглянула в сторону мого будинку.
Повернувши голову я побачила машину Майка. Я зупинилась і отетеріло дивилась як місячне сяйво відбивалось від стильних ліній його авто. Та він просто знущається з мене! Що йому потрібно? Я боялась бачити його. Я не хотіла, щоб він знову про себе нагадував, принаймні переконувала себе в цьому. Насправді ж я раділа. Як маленькі діти, які от-от побачать маму, яка повертається до дому.
- Анно, дякую, що провела.
- Ти впевнена, що не потрібно піти з тобою?
- Так, не хвилюйся.
- Джулі, я ж бачу, що ти переживаєш. Хочеш, я прожену його? Навіщо нагадувати собі про минуле?
- Воно саме про себе нагадує - кивнула я на авто - а це означає, що я маю зробити так, щоб більше не нагадувало - рішуче сказала я.
Анна розлючено поглянула на машину.
- Покидьок - сказала вона і пішла в сторону бару.
