- Агов! Мене хтось чує?
Я отямилась в якомусь темному і холодному місці. Як я тут опинилась? Мої очі по троху привикали до темряви і я почала розрізняти фігури.
- Що за?
Мороз пробігся по шкірі.
Я здивовано розглядала приміщення. Я була тут. Я була тут раніше, в своїх снах. Я роззирнулась і побачила картину. Прижмурившись я змогла побачити, що це був малюнок Майка. Підписаний. Дивно, що він тут робить.
- Майк.. - кинувшись до дверей я схвильовано бігла червоним коридором. Якщо це місце з мого сну, то, коли я піднімусь сходами, там буде Майк. За дверима з круглими вікнами.
Кулею взлетівши по сходах я помчала до дверей. Перевівши подих я акуратно заглянула туди і побачила Майка. Припавши вухом до дверей я почала слухати.
- Ти не можеш вічно псувати мені життя! Скільки можна, чорт забирай! - Майк несамовито гарчав кудись в темряву. Здається, йому хтось відповідав, але мені було погано чути.
- Я кохаю її. Ми будемо разом, які б нові погрози не прийшли тобі в голову. Я залишив її один раз, переконаний тобою, що так вона буде щасливіша. П'ять довгих тижнів мені знадобилось, щоб зрозуміти, що без неї я себе не уявляю.
Тобі прийдеться з цим змиритись.
"От брехун, а мені сказав, що чекав весь той час дощу."
Намагаючись розгледіти його співрозмовника я зачепила поруч стоявші швабри. Майк занепокоїно повернувся і поглянув на мене. Я щосили потягнула двері і вони відчинились.
- Обернися! - з усієї сили крикнула я.
Майк повернувся до силуету, який ховався в темному кутку. І відстрибнув в сторону, але занадто пізно. Вистріл. Майк лежить на землі. Я затулила рота руками з жахом дивлячись як він стікає кров'ю.
- Час смерті - 02.48 - пролунав з темряви до болю знайомий голос.
Ось що це означало! Цей сон був попередженням! Я не зрозуміла! Я мала зрозуміти! Повинна була! Це моя провина. Його смерть на моїй совісті.
Почулись кроки і перед мною виникла висока фігура. Біляве волосся виглядало з-під шапки. Я поглянула в такі рідні блакитні очі і опустилась на коліна, сподіваючись, що мені це лише здається.
- 02.48 - повторила вона - це час, коли ми обидві його втратили.
Це була вона. Анна. Я з розпаччю дивилась на неї не в змозі вимовити хоч слово.
- Ну що ти мовчиш? Навіть не спитаєш що це все означає?
- Анно?
- Так, Джулі, нарешті дійшло - закотивши очі сказала Анна.
- Я сама тобі розповім, адже бачу, що в тебе легкий шок, а все ж не красиво не пояснити тобі.
Значить для початку скажу, що з Майком я була знайома вже давно. Ми навіть зустрічались. Не довго. Місяць, здається, але цей місяць був найпрекраснішим в моєму житті - вона присіла біля мене - але настав день, коли йому захотілось трохи ''побути самому'' як він сказав. Я чекала. Чекала поки він зрозуміє, що я потрібна йому. Та проходив час, а він все не повертався. І тоді я вирішила, що він ніколи не буде щасливий з іншою. Я не дозволю йому. А коли з'явилась ти, я вирішила, що він заслужив на покарання.
- Ти мені не розповідала..
- Я багато чого тобі не розповідала. Навіщо говорити щось людині, яка не слухає?
Я з розпаччю дивилась на неї. Ненависть так і сочилась з неї. Це я винна в його смерті.
- Це ти стояла під моїми вікнами?
- Весело, правда? Мені подобалось, як тебе це лякало - зареготавши відповіла вона.
- Це був один з способів заспокоїтись.
- Але ж.. Я дзвонила тобі, коли хтось стояв під моїм вікном. Ти підняла трубку.
- О, так. Це був Тайлер. Він хотів прийти до тебе і признатись як кохає тебе, але Майк приїхав швидше.
Бідолааашний Тайлер - драматично протягнула вона - я порадила йому бути наполегливішим, але він сприймив це занадто серйозно - вона підвелась і сіла на писемний стіл, розглядаючи свій манікюр - коли я побачила, що Майк справді тебе кохає, то обурилась. Не можу зрозуміти, чому він вибрав тебе? Постаравшись його забути я переключилась на Дерека, стало трохи легше, але злість наростала в мені. Я вирішила, що якщо не зі мною, то ні з ким.
- Навіщо ти тоді притягнула сюди мене?
- Я знала, що ти почнеш шукати. Була впевнена, що не заспокоїшся і рано чи пізно щось пронюхаєш, тому, щоб не створювати собі проблем я вб'ю і тебе.
Я дивилась на подругу і не вірила своїм вухам. Як вона могла. Все життя я знала її. Чому не помітила цього раніше? Божевільний світ, в якому будь хто з твоїх знайомих може виявитись справжнім психопатом. Я не здивуюсь якщо хтось з моїх сусідів виявиться маньяком, який варить собі на обід трупи своїх жертв. Я ще раз переконалась в тому, що вірити не можна нікому.
- Анно, ти чуєш себе? Як ти можеш? - я підвелась і з докором поглянула на неї.
- Не потрібно намагатись мене зачепити, Джулі. Не вийде. Ти мені все життя псувала! Тебе завжди всі любили більше ніж мене. Джулі така правильна, не вештається ночами, вихована і приємна, чому ти не така, як вона, Анно? - кривляючись говорила вона і наставила на мене пістолет - сьогодні все закінчиться.
Я заплющила очі і чекала поки вона натисне на гачок. Згадавши нерухоме тіло Майка я не боялась померти.
Раптом щось голосно рухнуло на землю. Я розплющила очі і побачила порожній Аннин погляд. З її живота стерчав шматок швабри, а Майк стояв позаду. Я кинулась до нього.
- Майку, ти живий! Дякувати Господу.
- Я не міг дозволити собі залишити тебе в небезпеці.
Його футболка була вся в крові і ми обоє опустились на землю.
Я схопила телефон і набрала номер.
- Алло! Терміново потрібна швидка допомога...
***
З Майком все обійшлось. Він невдовзі одужав. Поліція ще довго тягала мене, як свідка, але в кінцевому результаті вбивство Анни визнали самозахистом і справу закрили.
- Я кохаю тебе, Джулі - дорогою до дому сказав Майк. Він дивився на мене очима повними любові. Кожна дівчина мріє, щоб на неї хтось так дивився.
Майк зробив мені пропозицію через пів року після цих подій. Я погодилась і пообіцяла йому трьох дітей.
Звісно, в нас не було все гладко. Були сварки і образи, та ми все переживали разом..але це вже зовсім інша історія.
