Довірся мені

Частина 23

Холодне повітря огортає моє тіло, кожну кліточку, сонце світить, але його проміння не дарує такого бажаного тепла. Усе таке сіре та наче мертве, не справжнє. І серед усього цього я з Чонгуком спокійно крокуємо, не озираючись назад. Ми зайшли невідомо куди. Перед нами розкинулося невеличке селище, в якому лише декілька стареньких будинків. Ми йшли мовчки, не промовивши й слова. Дивно якось. Та довго це не могло продовжуватися.

- Гадаю, нам слід перепочити, - і я вказала на маленький будиночок.

- Угу, - кивнув головою Чонгук та послідував за мною.

- Слухай, що з тобою? Чому ти нічого не говориш? - я не розуміла, що з ним відбувається. Після усього, що між нами було, він зараз поводиться наче зовсім чужа людина.

- Я просто... Я винен у всьому, ще й вас у це втягнув, - він, схопившись за голову руками, мучив себе думками про те, що все це сталося через нього.

- Чонгук, вибач мене за ті слова, які я з дуру сказала. Я ніколи не думала, що ти у чомусь винен. Пробач... - я схилила голову, усвідомлюючи свою провину. Він глянув на мене та підійшов.

- Ти не повинна, - Чонгук злегка приобняв мене за талію, а я обняла його. Але відчула раптовий біль у долоні руки. І Чонгук це помітив, забрав мою руку зі своєї талії.

- Мері, твоя рука поранена, потрібно швидше перев'язати її, - він не став слухати мене, а рушив у будинок. Я пішла за ним.

Зайшла, а Чонгук одразу підбіг.

- Я тут дещо знайшов. Думаю, це тобі допоможе, - він простягнув баночку з якоюсь прозорою рідиною, - Дай свою руку, - і я зробила так, як він і сказав. Кров з порізу уже не так сильно текла, але й досі нестерпно боліло. Чонгук відкрив баночку і перехилив її, і полилася ця рідина на мою долоню. Це було не дуже приємне відчуття, спочатку пекло, потім щипало. Він взяв клаптик тканини і перев'язав рану. Тепер мені стало набагато краще.

- Дякую, - поглядаючи на свою руку, промовила я.

- Більше ніколи не отримуй таких поранень. Я дуже хвилююся за тебе, - у цей момент він був таким ніжним та щирим.

- Гаразд. Але тоді, ти повинен весь час бути біля мене, - я злегка усміхнулася і Чонгук також.

- Звісно, я завжди буду з тобою, - він нахилився до мене та поцілував. Нарешті, цей довгоочікуваний поцілунок, такий солодкий, ніжний. Мої вуста піддалися цій спокусі. Надворі почувся гучний голос людей. Я зупинила Чонгука та глянула у вікно.