Прокляті благословенням. Фатум

Частина перша. РАХУНОК

--- 001 ---

29 серпня 2008

Лунали дзвони.

Біля ліжка на підлозі сиділа сумна вся в синцях і порізах дівчина, стискаючи руками череп.

- Що мені робити? – запитала вона пустоту.

Раптом та, що щойно прокинулася, зрозуміла - сновидіння давно вже зникло, то просто хтось дзвонив у двері.

Дівчина підвелася, пройшла до веранди і відкрила незваному гостю, що її врятував від нічного жахіття.

- Бойко Ганна?

- І Вам доброго ранку.

- От я засранець. – молодий, засмаглий чоловік всміхнувся і оцінюючи поглянув на господарку оселі. – Та і взагалі, дня доброго. Ви що замість сну, одразу на Кримські гори?

- Чорт. – Ганна обійняла себе, намагаючись прикритися. – Чого Вам? Стоп! – не чекаючи відповіді, додала дівчина. – Дня? Якого ще дня?

- Ну так, друга така собі година останнього робочого серпневого дня. І якщо ти Бойко, то я мала за тобою. З центру.

Ганна заплющила очі й вдихнула повітря, заспокоюючи себе.

- І давно ми на ти? І... і... та йди ти зі своєю малою. – вона ще повністю не прийшла до тями, не зрозуміла що відбулося, а до цього всього, незнайомець чомусь змушував її ще більше не знаходити собі місця.

Хлопець зайшов до будинку.

- Не сюди ж йди? – гість пропустив зауваження повз вуха. – О так, звісно, прошу, хто б ти не був, сідай на мій диван.

- Там скажена спека, я здурію поки дочекаюся, коли ти одягнешся, намарафетишся і ще якась інша хрінь.

Бойко Ганна, здаючись, підняла догори руки.

- Я занадто лінива, щоб ще фарбуватися. – дівчина зникла з поля зору хлопця.

- А якщо серйозно, то що з тобою? Тебе хтось...?

- Ага, - прокричала Ганна з ванної, - коробки. Багато так коробок не розпакованих бачив навколо себе? Такі ж нахаби, як і ти.

Хлопець поглянув на весь хаос, що заполонив оселю.

- Коробки значить. – ледь чутно промовив він. - До речі, я Айдос. Ахметов. І сьогодні, типу, твоя маршрутка, якщо ти звісно пам'ятаєш, що це таке.