Прокляті благословенням. Фатум

Частина друга. ГРА НА ЧОТИРЬОХ

--- 015 ---

28 листопада 2008

«Боги мої, я ж зараз віддамся за каву першому ліпшому!» - єдине, наче запис на повторі, що лунало в голові журналістки.

- Ганна Радівно! – секретарка-стажерка покликала дівчину до своєї стійки.

- А ось і моя кава! День змінюється на краще.

- Що? – здивувалася стажерка.

- Спочатку кажи, що там у тебе? І забудь про цю офіційність, бо занадто старою себе тоді відчуваю, скільки разів повторювати?

Нюша кожну подію приймала як свою власну, тому тремтячим голосом промовила про останні новини.

- На шосе біля Лівадійського сталася жахлива аварія. Багато смертей. Туристичний автобус, вантажівка і пара легкових. Чорний день якийсь. – Стажерка витерла сльози. – На Вас чекає, тобто на тебе чекає вже наш водій біля воріт.

«Збігла моя кава, чорт забирай!» - Ганна повернулася за дублянкою-авіатор і пішла на вулицю.

Біля виходу з центру, як і було обіцяно, вона зустріла штатного водія.

- Петровичу! Скільки вже можна? – дівчина обурливо поглянула на літнього чоловіка.

- Доню, то це ж вчора. Вихідний то був. Зараз я а ні-ні. Не дурний же. – водій знову відчув сором.

«Не дурний, то якого ж не пішов з роботи досі, якщо побачене доводиться душити змієм?» - журналістка, не зважаючи, на перегар вмостилася на передньому сидінні і без жодного діалогу вони доїхали до місця призначення.

- Справжнє місиво. І кого ж цього разу покидьком виставлять? – сама до себе промовила Ганна, вийшовши з машини.

Біля перекинутого і гарно пом'ятого автобусу вона помітила двох міліціонерів, що повільно смалили цигарки, але поки вона до них дійшла, то встигла пару разів впасти через ожеледицю.

- Панове, я журналістка «РК» і чи могли б ви відповісти на декілька моїх запитань?

- Ще один стерв'ятник. Мала, йди звідси. Що написати придумаєш, вам же все-одно правда не потрібна, лише щоб смаженим пахло.

- Ви...

- Так, - заговорив інший мент, - видиш, возле в хлам помятой легковушки, репортеров с камерами? Катай к ним, и делите себе тушку, или что это для вас, а мы больше не хотим сегодня кормить таких как ты.