Чи могла б навіть моя хвора уява передбачити, що поки я буду миритися/сваритися зі своїм друкованим первістком, то моїм героям доведеться вже перетинати кривавий кордон?
Того березневого ранку я зрозуміла, що переправити події на рідну землю, що розвивати їх на півострові було вдалим рішенням, хоча і лячним. Так, лячним. Писати про єдність і через чотири роки бачити, як її руйнують, як її шматують в твоєму серці – так, це лячно.
Звісно, я розуміла, що можу не встигнути отримати найбажанішу критику з вуст найбажанішого читача, але ж не... Не зараз, як мінімум. Щось пішло не так.
Я не жалкую, що залишила мовний контраст в своїй історії, коли (...), хоч цим і порушила правила, закреслила свої шанси, а далі й програла. Не жалкую, що не стала п'ятнадцятирічною письменницею (хоч і в двадцять нею не є), бо безліч разів закидала, переписувала, адже саме це, саме час вплів мої власні роздуми до просто сюжету. Саме це показало мені можливий (...). Краще спробувати, щоб ні краплини жалю. Краще спробувати, ніж в n-ний раз втратити Надію, полишити.
Як там співалося? «Я ні про що не жалкую!»? Саме так, не потрібно. Адже один змінений крок у вашому минулому, навіть той, що спричинив багацько болю, проблем, ненормальності, забрав дещо важливе, стандартне для кожного, може залишити вас без вас самих. Без тих, ким ви є зараз і лише пряхам відомо чи пішло б це на краще, на гірше. Це те саме, як питати: чи були б ви, якби мати покохала іншого чоловіка?
Так, я не жалкую. Лише про те, що з деким, з тим, хто заразив мене книгоманією, сам того не відаючи, я ніколи не зможу поділитися намальованою частиною свого світу. Та все-одно, як співалося в іншій пісні? Все буде добре.
02.11.2009 – 13.10.2015
Радсад, Миколаїв
Україна
ВИ ЧИТАЄТЕ
Прокляті благословенням. Фатум
غموض / إثارةМістика,яка втрачала елементи пригодницького детективу і набувала рис соц.-побут. чи соц.-психологічної драми з елементами укр.фольклору та інших народів.Крізь пошук себе,прийняття себе справжнього,ставилися питання:чи релігійні вчення відрізняються...
