Мій кіт-чаклун

День другий частина перша

В цілому середа пройшла не погано, Макс виявився моїм сусідом і ми до пізна сиділи й розмовляли...

Я прокинувся від того, що хтось "безсмертний" стягнув мене з ліжка.

- Зараз хтось заробить по перше число!

- Ой, та нууууу, прокинься та співай! - голос був чоловічий та імовірно належав Максу.

- Ще одне слово і ти труп!

- Зараз ти більше схожий на трупа. Вставай, підемо снідати.

Я іще п'ять секунд полежав, потім скочив на ноги, швидко зібрався й вийшов. Макс уже чекав мене на дворі.

- А ти швидко!

- Голод творить чудеса, - кисло кинув я.

- А я щось не дуже голодний.

Я мало нн спопелив друга поглядом.

- А ти хвилин через п'ять побачиш.

- І що ж за цец час має змінитись?

- Ти побачиш тонну смаколиків і в тобі прокинеться ненажера.

- Я ніколи не їм багато. Може саме через це я такий малий?

- Може. Бо я їм все, що можу прожувати й ковтнути.

- Жах.

Ми зайшли до павільйону. Макс взяв собі яблуко а я млинці. Столик довго шукати не довелося.

Попоївши, ми поплентались на уроки. У мене мала бути біологія в саду.

Розповім про нашу школу. Це триповерхова висока будівля квадратної форми із флігелями, що виходятт із кутів, та розміщені під кутом в сорок п'ять градусів до кожного із фасадів. Вся будівля виповнена в стилі барокко. В середині є великий сад у якому іноді проходять уроки біології та географії. Сад містить у собі більш ніж триста видів рослин, а також там облюбували собя місця тваринки учнів. У самому центрі двору розташований маленький ставок із рибками.

Отож біологія у мене була в саду. Всі учні зібрались біля кількох дерев платану. Дехто повсядався на камені, а дехто просто на землю. Я приєднався до тих, що сиділи на самій траві. Раптом мене хтось легенько стукнув у плече. Я обернувся й побачив поряд Дельфі.

- О, Дельфі, привіт!

- Можна просто Ді. В тебе тут урок?

- Ні, я прийшов сюди бо мені нічим занятися.

- Моджна присісти поряд?