Мій кіт-чаклун

Останній день - початок

... Який жахливий сон...
... На телефоні задзвонив будильник...
"Хвала Святому Кренделю! Це всього лише сон"- промовив я до себе, розплющивши очі. Солодко позіхнув та встав. На годиннику 6:50 отже я маю досить часу перш ніж піду до школи. Підійшов до дзеркала, і звісно ж не побачив ніяких іскор. Лише я. І кіт з ліва сидить. Мій найкращий- Мун.

Мене звати Влад, мнні 15, навчаюсь у дев'ятому класі, я звичайний хлопець. Живу у передмісті. Навчаюсь у звичайній школі. Всіх дивую тим що у мені поєднались дві-рідкопоєднувані речі, а саме: накачане тіло й нічогенький розум. Ріст умене 190 см. У мене бронзове волосся та очі кольору грозових хмар.

Провівши всі водні процедури, я пішов на кухню. Мої батьки сплять довше ніж я десь на годину, а це означає що прокинуться вони лише через пів години, в той час як до першого дзвінка залишається всього двадцять хвилин. Тож я швиденько попоїв та пішов одягатись. Нап'ялив на себе шкільну форму: чорні завужені джинси та білу сорочку, ще раз впевнився що красунчик та вийшов з кімнати. До мене підбіг Мун. Мій котик - чорний, як смола, пухнастий та товстенький (не дивлячись на це, його не може наздогнати ні одна собака). Я прогладив його.
- Бувай, не рознеси дім.

Вийшов на двір й вдихнув чисте ранкове повітря. Взяв свою "дошку" й поїхав до школи.

- І куди це ми так летим? - пролунав з боку голос. А його власником виявився мій найкращий друг Міхал. Він середнього зросту, чорнявий, непоганої будови, та не надто розумний.

- В пекло, - бадьро відповів я, пригальмувавши.

- Кажуть там тепер новий директор.

- Як?! А де поділась Ізольда Гітлерівна?!

- Кажуть, що вона лежить у наркодиспансері.

- Тепер ясно чому вона була така навіжена.

POV МУН
"Знов у нього ці видння... Не добре, ой як не добре... Щоразу складніше їх блокувати... Скоро моїх сил забракне, і чому він настільки сильний?! Досі дивуюсь як він вгадав моє справжнє ім'я... "- сидів я у роздумах після виходу Влада.

О, старі прокинулись, піду по гуляю.

- Мун... Мун... МУН, ЧОРТ, чому не відповідаєш?! - закричав голос у маїй голові.

- Господи, Йенно, заспокойся, я просто шукаю краще місце для розмови.

- Як там він? - цього разу тихо спитала вона.

Йенна - директор бюро "Подарунок", також вона сильний маг, і до того ж кіт. Ах доречі забув сказати, я - охоронець і маг, завдання нашого бюро уберігати дітей усього світу від безконтрольного використання магії.

- Він знову бачив фрагмент майбутнього, фрагмент церемонії посвячення. Мені дедалі складніше його блокувати.

- Нічого, через тиждень йому стукне 16 і все скінчится.

- Ти ж знаєш, що не скінчится.

- Будемо на це сподіватись. А тепер я мушу йти, справи, сам розумієш.

- Бувай Йенно.

- Бувай Мун.

END POV МУН