Мій кіт-чаклун

Перший день, або знайомство з елітою

POV MYN

FLASHBACK

Влад пішов із Ліз до школи. Мені треба до ректора Зореликої. Проскандував заклинання й перемістився прямісінько до її кабінету.

- Доброгодня пані, - провурчав я. Зорелика сиділа за столом і щось писала. Вона - висока білявка із не надто пишними формами й уже при літах.

- Доброго. Яе там новенький?

- Поки нормально, іще нехай чотири дні протримається.

- Я в свій час...

- в перший же день все розвідала, - закінчив я речення. - Ви це кажете мені щоразу.

- Я це тобі кажу ддя того щоб ти його оберігав від лишніх знань, щоб не було як зі мною і Йенною. Це ж вона тоді була моїм охоронцем.

- Ти досі на мене дуєшся? - спитала телепроекція кішки, що виникла мить тому.

- Ні. І не можна підслуховувати чужі розмови.

- Ти ж знаєш, що я мушу знати все. А тепер панове, мені пора йти.

- Бувай, - кинула Зорелика. - Тепер до справи. Ввдкриєшся йому за годину й проведеш до церемоніальної зали, але не звичним шляхом, а телепортацією.
- Добре.

- Тепер можеш іти, жяккю за візит.

- Завжди будь ласка, - на останньому слові я телепортувався до бюро.

END FLASHBACK

END POV MYN

POV ВЛАД

Я розплющив очі. На годиннику була сьома година. Проснувся я від стукк в двері. А могг сусіда уже ге було.

Я відчинив двері. Там стояла Ліз, цього разу одягнута в спортивну форму.

- Як спалося?

- Чудово, - насправді лише до того як вона постукала.

- Це добре. Вмивайся, одягайся й ходімо снідати!

Я вмився, вийшов з ванної, одягнув чорні джинси білу сорочку й кардеган. Весь цей час Ліз спостерігала за мною. Вдягнувшись, я закинув підручники до портфеля й пішов.

Цього разу ми не пішли до площі, звернули га першому повороті на ліво. Метрів за п'ятдесят від нас між соснами стояла будівля - ну просто копія (щоправда зменшена) Парфенону.

- А як же ви їсте коли наступає холод?

- Там з заду є скляні панелі, вони розсовуються по периметру і виходять такі собі скляні стіни.