Просто почуй биття мого серця

Ніяковість

Пройшов уже місяць, як цей божевільний навчається зі мною. Кожен день щось нове, то вирішить перевірити, чи виживе його рюкзак, якщо його скинути з вікна, а потім ходить з книжками в руках, то забуде який сьогодні день і візьме інші уроки.

-Господи, та ти мені вже надоїв! Скільки можна губити зошити!-викрикнула я тим самим заставивши хлопця повернутися до мене, відірвавшись від пошуків в новому портфелі.

- Ащщ, та не кричи! Сам знаю!- його сумне обличчя можна було побачити дуже рідко, але саме таким воно було в даний момент.

-Ти ж не зможеш нормально підготуватися без конспектів...- сказала я, на що Техьон тільки взявся руками за голову і шептав щось по типу "батько мене вб'є",- можу дати свої....

У повітрі від цих слів зразу запанувала атмосфера щастя, а перед собою я побачила собачку який прохав допомоги.

-Ех, добре... Давай після уроків в класі разом зробимо уроки,-сказала я полегшано видохнувши.

-Кххх, дякую!-він підвівся і обняв мене продовжуючи дякувати. І все б нічого, якби це не було на виду всього класу, що заставило мене червоніти.

Нарешті вчитель зайшов і зупинив мої страждання, хоча це було дещо приємно... Блін, навіть не думай про таке!

***
День тягнувся неймовірно довго, я сиділа дивлячись в вікно, так як не могла сконцентруватися на лекції, час від часу відчуваючи на собі погляд Техьона.
Під кінець дня я вже засинала поринаючи в мрії. Я відчувала, як мої очі закривалися, але розуміла, що я сильна і повинна хочаб до кінця уроку протриматися. Голова опускалася все нище, а спостерігала за світом одним напів-відкритим оком.

Проснулася я вже в пустому класі. "Хто я? Де я?" Це перше про що я задумалася. Нарешті піднявши голову з парти, потерши очі та потягнувшись, я помітила Техьона, який сидів навпроти та спостерігав за мною.
Від цього мене аж дьоргнуло, я чуть не впала разом з стільцем.

-Айгууу, не можна так лякати~,-промямлила я, ще повністю не проснувшись.

-Взагалі, ти мала б мені подякувати. Я прослідкував щоб твої речі не вкрали. А ще ти обіцяла, що ми зараз зробимо разом уроки!-він скорчив засмучену мордочку. Це виглядало дуже мило і автоматично заставило мене усміхатися.

-Кххх, добре, вибач,- на моєму обличчі була широка усмішка. Після стількох років безсонних ночей, я нарешті виспалася. Можливо це через те, що він був біля мене і я відчувала себе в захисті? Добре, зараз не про це потрібно думати.

-З якими предметами у тебе проблеми?-нарешті задала я найважливіше питання.

-Нууу, чесно кажучи....з усіма,-він акуратно витягнув з нового коричневого портфеля табель та показав мені.

-Ситуація гірша ніж я думала, можемо тоді так кожен день збиратися.

-А тут можна практикуватися в танці і співі? Нам ж це обом потрібно,- знову цей благальний погляд.

-Непогана ідея,-погодилася я і відкрила усі книжки стараючись розмістити їх на столі так, щоб вони помістилися.
Мені досі хотілося спати, тому я час від часу позіхала крикриваючи рот рукою, що забавляло Техьона і він кожен раз пропонував віднести мене на спині додому, а я ласково відповідала НІ. Коли ми нарешті дописували математику, на вулиці стемніло. Це було знаком, щоб закінчувати цю безкінечну підготовку.
-Думаю, на цьому можна закінчити,-сказала я, але Техьон не був цьому радий. Він взяв мене за руку.

-Залишися зі мною ще трішки,-це заставило мене завмерти і звернути увагу на досі повністю не зійшовші синці.

-У тебе проблеми в сім'ї?-запитала я знову сідаючи на своє місце, а рука Техьона досі тримала мою.

-Мій батько надзвичайно строгий, кожен раз коли я щось роблю не так, він жорстоко мене б'є, а мати боїться його тому весь час мовчить,-він опустив голову продовжуючи тримати мою руку,- мені страшно бути дома.

-Хочеш переночувати у мене?-вирвалося у мене і я прикрили рот рукою, роблячи вигляд що нічого не сказала.

-Ловлю на слові,-Техьон піднявся і став збиратися.

-Ти це куди?

-До тебе додому, куди ще.

Він підійшов до дверей і спробував їх відчинити, але двері, які надзвичайно важко відкривалися тепер зовсім неможливо це зробити. Ми не могли вийти.