Просто почуй биття мого серця

Інтро: "Приємно познайомитися, Чан Хі"

Щоразу, просинаючись, Чан Хі не розуміла для чого вона тут, вона не бачила змісту у цьому житті. Кожен день був схожим на наступний: німі сніданки сім'ї, презирство однокласників. Цю дівчину не сприймали в цьому суспільстві за свою, вона виділялася на фоні сірої маси. Проходячи світлими вулицями Сеулу, кожен звертав на неї увагу: одяг більшого розміру та цікаві риси обличчя, курносий ніс, пухкі губи, великі голубі очі. Її не можна було назвати красунею, але зовнішність була приємною, що й притягувало до Чан Хі людей. Дівчина не відкривалася  та була закритою, але мала невелику кількість друзів, які й були підтримкою, такою потрібною та незначною, а саме вона могла врятувати таку величезну кількість людей від смерті.

-Цікаво, чому люди брешуть?-промовила Чан Хі, як завжди дивлячись в далечину своїм пустим поглядом.

Вона разом з своєю подругою Хьон Су сиділи пізним вечором на терасі її будинку попиваючи імбирний чай з печивом. Довге волосся Чан Хі розвивав холодний осінній вітер, який проходячи по обличчю обвівав і без того суху шкіру та віддавав мурашками по всьому тілу.

-Можливо, тому що правда завжди колить, нам хочеться жити в казці, тобто у солодкій брехні якою нас годують знайомі, родичі, кохані люди, політики... Та Бог з ним, усі. Нам не вижити без цього,- подруга усміхнулася та з усієї дурі вдарила Чан Хі по спині, так як тільки це могло повернули дівчину до реального світу з роздумів.

-Я дуже довго думала над цим, але усі ж проблеми через брехню. Хоча не в ній і проблема. Ха, проблема-проблема, моє життя плавно перетворюється в одну тавтологію. Хочеться втекти від усього і не бачити цього бруду, який твориться навколо, люди стали надзвичайно черствими, вони напевне ніколи не приймуть таких як ми, відсторонених білих ворон...-допивши свій чай та сумно усміхнувшись Чан Хі зайшла в будинок, а за нею і Хьон Су.

Останнім часом ця осіння депресія поглинула дівчину і та, старалася знайти прихисток у фільмах, книгах, музиці. Старалася зайняти весь свій час, щоб не було місця для горювання та суму в її серці і можливо саме це дозволяло їй так голосно та безтурботно сміятися. Саме музика давала їй силу рухатися далі.   

***
Після заняття з математики Чан Хі, біля сьомої вечора, поверталася додому, паралельно теревенячи по телефону з Хьон Су.

-А В НАсТУПНІй СЕрІЇ ВІн ПоЦіЛУвАв Її В ЛоБа!-верещала схвильована подруга.

-БоЖе ПрАвИЙ, Як Я мОГЛА ПрОпУСТИтИ цЮ СЕрІЮ!-ця теж не відставала.

-Що будеш робити вечором? Чи ти усю ніч будеш дивитися дорами?

-Ще не вирішила, можливо спробую вивчити нову пісню... Знаєш, я не змогла осилити гру на гітарі, там...

-Ей, придурок! Як ти взагалі посмів до нас хамити!- два низькі тембра почулися десь недалеко, в радіусі 100 метрів. Звісно це зацікавило головну героїну, як ж інакше.

-Хьон Су... Я передзвоню тобі пізніше...

-Що сталося? Не смі...

Ми так і не дізнаємося, що подруга хотіла сказати, так як Чан Хі уже йшла на голос людей, які видно знущалися над кимось. У наступній тісній вуличці скупчилася купка підстаркуватих чоловіків, які по п'яні вирішили познущатися з когось молодшого. Хто знає, чому вони випивали так рано і чому попали саме на цього молодого хлопця, як могла побачити Чан Хі, приблизно її віку. В такій ситуації потрібно було діяти зразу, тому номер поліції в допомогу. Наступним по плану йде пафосний вихід героїні з словами "Якщо не хочете проблем, то зваліть. Я викликала поліцію." Але не завжди робиться як хочеться. Чан Хі вискакує з-за стіни, не втримується на ногах і падає через що отримує погляди повні здивування та співчуття.
-Дитино, тобі що життя не миле, що ти землю цілуєш?
-Аджосі, чим це ви тут займаєтеся? Навіщо домагається невинного хлопця?-сказала та, підводячись з холодної бруківки з роздертим коліном.
-Та нічого такого, взагалі нахрєн він нам здався, ми пішли!
-Ого, це було легше ніж я думала,- сказала про себе дівчина та кинулася до хлопця, якою б кумедною не виглядала ця ситуація, він був наляканий. Роздерта губа та синці на щоці та руках.
-Ти як? Все добре?-пролунало банальне питання, але це єдине що вона могла запитати. Вона взяла його великі долоні, приблизно вдвічі більші за її, з довгими кістлявими пальцями, та допомогла підвестися. Хлопець опустив голову і блискуче чорне волосся прикрило його карі очі. Нарешті він з усмішкою промовив:
-Точно не розумію...

Цей голос затуманив їй розум. Він був низький та глибокий з тихим сміхом. Ці рани не були свіжими, їм було десь два дня від сили. Незнайомець був вищим від Чан Хі на голову, тому дівчині приходилося піднімати голову, щоб побачити його лице. Ідеальні риси обличчя, довгі вії, густі брови. Це все затуманював синець на лобі, тому дівчина поправила чолку хлопця щоб прикрити його.
- Звідки ці рани?
-Я не повинен тобі розказувати, ми ж навіть ім'я одне одного не знаємо...
-Знаєш, я в цьому районі майже всіх знаю, але тебе ніколи не бачила.
-Я недавно переїхав з Дегу, хоча навіщо я тобі це розказую. Прощай!- хлопець вискочив з вулички та побіг в невідомому напрямку, просто щоб подальше від нашої головної героїні, так як його лице давно уже почервоніло від ніжних дотиків дівчини.