Просто почуй биття мого серця

З його сторони

Я не хотів переїжджати. Це вирішив за мене мій батько. Чому він весь час вирішує все за мене і маму? Наш сімейний магазинчик тільки став давати прибуток, але йому захотілося чогось більшого.

-Ненавиджу!

Батько з матір'ю завмерли з палочками в руках. За їжею ми ніколи не розмовляли, тому моя фраза заставила їх зупинитися від наповнювала животів рамьоном. В той день ми тільки переїхали, тому не мали часу приготувати вечерю, так як тягали меблі в невеликій квартирі.

-Що ти дозволяєш собі за їжею! Це ти про мене, правда ж?- він підвівся і вдарив мене по обличчі. Це було дуже боляче, аж продзвеніло в голові від болю.

-Чому ти мене б'єш?

-Я тебе виховую!-він сів і знову приступив до їжі.

На моїх очах уже були сльози, з роками я перетворився в водяна бомбу, так як тримав все в собі. Я швидко підвівся і вибіг з кімнати біжучи по сходах вниз на вулицю. Я чув, що батько мені кричав щось, тільки не зрозумів що, хоча мені було однаково. Я не хотів нікого чути.

***
Я уже годину броджу по вузьких вуличках Сеула. Атмосферні кафе, парочки в парному одязі і вуличні музиканти. Саме такий Сеул приваблював, а не убогий район, в якому я тепер живу. З одного бару вийшла групка чоловіків, які явно були випивші. Вони підійшли до мене попутно призиваючи рукою та запитуючи годину. Я не хотів щоб в цей момент мене хтось чіпав.

-Зараз на дворі 21 століття, а ви не можете подивитися в телефон,-чоловік скривився та схопив мене за плече відтягнувши в темну вуличку. Дарма я це сказав, але я навіть не взяв мобільний.

-Ей, придурок! Як ти взагалі посмів до нас хамити!-він кинув мене на землю, а я навіть не опирався. Нехай поб'є мене, ітак в цьому всьому житті немає змісту.

З-за стіни вискочила якась дивна дівчина і зразу впала. Вона сиділа опираючись на руку. "Напевне їй теж боляче" подумав я, не міняючи виразу обличчя.
-Дитино, тобі що життя не миле, що ти землю цілуєш?-він нарешті відпустив мене і я полегшано видихнув.
-Аджосі, чим це ви тут займаєтеся? Навіщо домагається невинного хлопця?-сказала та, підводячись. Така смілива дівчина. Я хотів усміхнутися, але знав що зараз не час тому зробив вигляд жертви.
-Та нічого такого, взагалі нахрєн він нам здався, ми пішли!
Вони залишили мене з деякими синцями на руках, так як я теж впав. Я глянув на дівчину. О ні, вона повзе до мене!

-Ти як? Все добре?-вона допомогла мені піднятися та глянула на мене.
Великі очі, пухкі губи, які були трішки намазані червоною помадою. Широкі брови, маленький курсоний ніс. Її щоки були червоними, тільки я не розумів чому. Нарешті здагавши питання, в ступорі, я відповів.
-Точно не розумію...
Чомусь вона поправила мою чолку та дивилася в очі.
- Звідки ці рани?

-Я не повинен тобі розказувати, ми ж навіть ім'я одне одного не знаємо...

-Знаєш, я в цьому районі майже всіх знаю, але тебе ніколи не бачила.

-Я недавно переїхав з Дегу, хоча навіщо я тобі це розказую. Прощай!-

Довше розмовляти я не зміг, вона була першою, за останні місяці, хто був добрим та ніжним зі мною. Від її дотиків були мурашки по всьому тілу, а лице вкривалося рум'янцем. Хочеться знову пережити всі ці почуття.

***
Сьогодні ми обоє застрягли в класі...
***