Мій дивовижний кіт

Розділ 9. Школа

Школа... Скільки спогадів із цим словом проноситься в нас в голові.

Ось і по дорозі до цієї будівлі давній спогад нахлинув на Марінет.

Flashback

Клас. Перерва. Аліна сиділа за третьою партою і була занурена з головою в книжку. Раптом щось гучно падає і вона підводить очі і дивиться в бік першої парти й бачить таку картину: новенька збирає речі, які розкинуті на підлозі в пенал, а поруч стоїть зграйка "хуліганів".

— В-вибач, — мовить вона тихим наляканим тремтячим голосом.

Натомість головний "хуліган" єхидно посміхається і вмить рукою змітає все з столу.

У класі лунає хвиля легенького смішку. І знов лунає вона, але гучніше, коли новенька покірно збирає усі свої речі.

Дивитись на це Аліні терпіння не вистачало, тому є лиш два варіанти подальших дій: a) просто продовжувати читати незважаючи на них і надіятись на краще; b) діяти.

І звичайно вона, як слабенька семикласниця швидко вибрала варіант.

Її очі сповнені люті прямували до тої зграйки бовдурів. Вмить вона хапає лівою рукою головного за чуприну і різко піднімає вгору. Здивування застигає у всіх на обличчі.

— Відпусти, — прохав він.

— Відпущу, якщо ніхто, — вона зауважила на останньому слові і продовжила, — і вас це теж стосується, — роззирнулася до всього класу і повернулась назад, — не будете знущатись з інших! А особливо з слабших. Згода?

— Добре. — пробурмотів весь клас в унісон.

Дівчина прохи опустила волосся, але вмить підняла назад.

— А ще, хто порушить, той понесе покарання... — серйозно сказала вона й відпустила нарешті волосся хлопця.

Всі налякані розійшлись по своїм місцям, а Аліна допомагала збирати речі новенькій.

— Д-дякую, — вкінці тихо й невпевнено сказала Мері.

— Не треба дякувати, треба ж було провчити цих бовдурів, бо до них усно не доходить.

— Всеодно дякую, що заступилася за мене, — впевненіше сказала вона і посміхнулася, Аліна посміхнулася у відповідь, — будемо дружити?

— Звичайно.

Ось так і зародилась дружба й були покарані "хулігани".