Мій дивовижний кіт

Розділ 10. Суперечка

*За 10 хвилин до приходу новенької до класу*

- Як думаєш новенька матиме світле волосся? - спитала дівчина з білим кучерявим волоссям до плечей, що нагадувало хмаринки.

- Мабуть, ні. - відповів їй хлопець з рудим волоссям, що нагадувало язички вогню, бо кінчики були жовтуватими, а корені настільки темно-помаранчеві, що здавалися червоними, ще й пасма були поростріпувані в різні боки.

- А я думаю, що її волосся буде світлим.

- А я думаю, що буде темним. - ледь не криком відказав він.

- Світлим!

- Темним!

- Світлим!!

- Темним!!

- Світлим!!!

- Темним!!!

Їхні очі палали люттю.

- Я кажу світлим!!!

- А я кажу темним!!!

- Парі? - спокійно сказала вона.

- Звичайно. - так само сказав і він.

Вони стиснули руки і їх очі знов налилисся люттю.

- Мерлін, розбий! - вигукнули вони водночас.

До них підійшов Мерлін.

- На що укладаєте парі?

- Якого кольору буде волосся новенької. - сказав рудоволосий.

Мерлін ледь не засміявся, лиш трошки підняв кутики уст.

- Хто за що?

- Я за темний колір, вона за світлий.

- А якщо колір буде не в жодній з категорій? - дав натяк Мерлін.

- А й справді, якщо волосся буде руде? Тоді до моєї категорії. - сказав хлопець.

- Добре.

Мерлін розбив їх руки.

- Світле!!!

- Темне!!! - знов сперечалися вони.

Раптом двері класу відчинилися.

Обоє замовкли ненадовго від здивування. Колір волосся новенької був схожим на темне золото, коли перебувало волосся на світлі, а так схожим на слабозаварений чорний чай.

- Світле!

- Темне! - продовжували вони сперичатися, але тепер про колір вже побаченого.

Марінет обвела поглядом клас. Спочатку вона побачила високу чорноволосу дівчину з дуже білою шкірою. Раптом чорноволоска повернулася і Марінет побачила її очі. Вони були надзвичайно темні, навіть, мабуть, темніші чорного. Вони здавались страшними й моторошними, тому дівчина швидко відвела погляд, бо кров охолола в жилах.
Її погляд зупинився на досить високому хлопцеві, що сперечався. А саме його червоно-жовте розстріпане волосся, що здавалось пофарбованим, а не натуральним. Воно нагадувало язички вогню в вітряний день й пасувало до чітких рис лиця, густих брів темно-цегляного кольору і очей, що нагадували вогонь, що горів в його запальній душі.