Друзі я тут так подумала і вирішила написати невеличкий екстра розділ і надіюся він вам сподобається.
(І да події відбуваються осінню. Пройшло вже пару років з того часу, як у нас з'явилися діти😏)
-------------------------------------------------------------
Ранок був тихий і спокійний ніщо не передбачало біди, як раптом:-А-а-й!!!!-пролунало з кухні.
Я стрімголов встаючи з ліжка і руйнуючи свій сон одягнула халат побігла на кухню і побачила перед собою таку картину: стіл на, якому лежали нарізані огірки та помідори і НамДжуна біля, якого на підлозі лежав ніж, а той посмокчував палець.-Джуні ти знову зібрався готувати?-сказала я підходячи до нього.
-Андріано, а ти чому ще не спиш... Ой... Пробач, я тебе розбудив?-схвильовано сказав він.-Блін це вже третій раз коли я не можу нормально, щось приготувати і при цьому не розбудивши тебе.
-Нічого я ще встигну поспати, а зараз дай мені свою руку.-тепер мені було ясно чому Джуні так крикнув, адже порізався він досить таки сильно. Діставши аптечку я обробила рану і обмотала її бинтом. Після Джуні знову встав до роботи і почав різати моркву.
-Андріано давай вдамо вигляд, що ти нічого не чула і нічого не бачила.
-Гаразд але ти перед тим, як почнеш різати моркву забери палець з під ножа.-попередила я його. Саме в цей момент НамДжун зрозумів, що він ледь не відрізав собі палець.
Поклавши моркву і ніж на стіл НамДжун сів на крісло і закрив лице руками. Було видно, що він засмучений, адже сюрприз, який він так готував полетів коту під хвіст.-Кухня це явно немоє... Думав, що на цей раз усе вийде зроблю для тебе сюрприз стільки всього придумав куди можна піти, що можна приготувати навіть список склав...-в цей момент він витягнув з кишені листочок на, якому було стільки всього заплановано місця куди можна піти погуляти, перекусити, страви які він планував приготувати.-Хотів, щоб все було, як найкраще але...
-Божечки Джуні, як це мило і в честь чого все це?
-В честь нашої першої зустрічі пам'ятаєш?
-Ну звісно, а як це можна забути?-сміючись сказала я і обійняла його.-І ти це все для мене готував?
-Звісно але трішки підпортив ранковий сюрприз...
-Неправда, нічого ти не підпортив ранковий сюрприз буде для наших трьох бешкетників, але ми його приготуємо разом.
-Мамо, тату.-почулися голоси із коридору, які направлялися в кухню.
-А може усі разом будемо готувати.-усміхнаючись додала я.
-Ти моє чудо!-сказав НамДжун і поцілував мене.-Щоб я без тебе і без тої трійці робив?
-Не знаю.-сміючись сказала я і тут в кімнату забігають троє бешкетників.
-Мамо ми хочемо їсти-сказав 5-річний син - Хьон Син.
-Фось смацненьке є?-запитала 4-річна дочка - Ю Кі.
-Я хоцю цюцю!-сказав 4-річний син - Сон Джин.
-Так дітвора цукерки потім зараз ми йдемо переодягатися, поїмо, а тоді ми відведемо вас до бабусі і дідуся.
-Ура-а-а! Ми підемо до бабусі і дідуся!-прокоичали вони всі разом.
День був дуже хорошим ми поснідали відвели дітей до моєї мами і тата, а самі пішли гуляти. І по дорозі ми зустріли всю нашу компанію:Яну і Чіміна, Віку і Хосока, Марічку і Чонгука, Божену і Юнгі, Джина і Сону. Ми всі просто чудово провели час але вже під вечір гуляли тільки я і Нам Джун ми розмовляли про все, що тільки могли і тут Джуні зказав:-Андріано знаєш, яка моя найулюбленіша зірка?
-Яка?
-Сонце, а знаєш чому?
-Поняття не маю.
-Тому що моє сонце - це ти. Ти ніколи не даєш мені сумувати і завжди піднімаєш мені настрій коли у мене його не має, саме твоя усмішка дає мені сили і коли в мене були великі проблеми на роботі і мені погрожували, що звільнять ти підбадьорювала мене і показала позитивні сторони, якими можна вирішити мої проблеми.
-Джуні ти перебільшуєш я просто допомагала ти б на моєму місці зробив би теж саме.
Тоді він зупинився і повернув мене до себе і додав:-Якби не ти моє б життя не було б таким яскравим, яким воно є зараз, сонце!-Джуні усміхнувся і нахилився до мене і поцілував.
-------------------------------------------------------
Надіюсь вам сподобалась екстра чи то розділ я не знаю називайте, як хочете😁, а я іду писати нову історію😉
ВИ ЧИТАЄТЕ
♡Якщо це сон, тоді я хочу спати вічно♡
FanfictionДень починався спокійно, але раптом: М:Андріано, вставай! Скільки можна спати?!-кричала на доньку мама. Я:Але сьогодні субота...-відповіла сонно та. М:Через півтори години приїдуть гості! Я:Ну, то вони почекають... Я сумніваюсь, що їм моя присутніст...