Лиш монологи, але вбогі,
Лиш мантри в повній сліпоті,
Лиш ті стежки, але вологі,
Дивись не потони.
Ти більш розумний,
Ніж ти звик казати,
Ти годен більшого,
Так готуйся ж зустрічати
Новий день, нові думки,
Нового себе, м'ятний чай...
Доволі!
Ти знаєш- все змінилось,
Залиш надії і бажання,
Там за вікном все засніжилось,
До чого ці вагання?
Ти божевільний, не скажений,
Бо вільний ти від Бога,
Ти- не промах, не пусті кишені,
Живи,
Живи, бо більш не буде сьогодення,
Ти більш не скоїш помилок,
Що судились на віднайдення
У себе хисту до дурних думок.
Там сніг, метіль,
Там моя мука,
Ти подиви на цю запоруку:
Невже на краще все?
Невже ми знайдемо у рідних звуках щось нове?
Невже сніг холодніший за ту руку,
Що ніж тримає,
Невже сніг холодніший за обличчя, порцелянове,
За строки віршів тих пригнічених людей,
За ті стрічки різнокольорові,
Що я вплітала у волосся, ребра, у кістки,
Що мене проймали наскрізь до тих пір,
Як випав сніг, і все змінилось...
Мені здається, я- той пил,
Що сніг накрив
І зупинив, нарешті, час
Для мої тихих слів...
