#Київ
(записки емігранта)Столицею імперії була Москва чи все ж Київ?
Наскільки московитів останні 1200 років турбує першість "матері городов руських"?
Чи Київ був і лишається духовним центром(імперї, Європи, Євразії)?
25.04.2020Що наші потомки знатимуть про нас, Людей, які жили на зламі 20 і 21 віків?
Перші враження про Київ у мене як і багатьох українців пов'язані з вокзалом.
Мама з Київської області, тому до школи я часто жив по кілька тижнів у баби з дідом у Березані. З Овруча в Березань їхати кілька годин. Спочатку дизель о 5-6 ранку привозить в Коростень, потім три години електричкою до Києв-Пасажирського. Ще годину-дві можна провести на вокзалі з пересадкою на електричку. І вже після епохальної приміської електрички Київ-Яготин(Гребінка) ступаю на землю, яка прихістила діда з бабою після війни.З Києвом я познайомився в дитячому віці і ці спогади найяскравіші хоч час зтирає їх поволі. Метро за п'ять копійок, автомати з продажу квитків на електричку у сьому чи восьму зону (їх було дванадцять чи чотирнадцять загалом). Київський зоопарк, куди часто любили возити дітей жителі області. Був навіть такий сімейний жарт :)
Дніпро у вікні електрички з залізничного мосту завжди справляв враження і притягував погляд. Навіть пізніше в тридцять полюблятиму приїхати на станцію Дніпро і вдивлятимусь в темні води старого Борисфену.
Гамір великого міста, від якого відгороджуєшся інстинктивно через кілька хвилин і думаєш про щось своє дитяче або доросле. Він і досі лишається таким, білий шум мегаполісу: гуркіт електричок, вантажних потягів, звуки поїздів метро, тролейбусів і трамваїв. Розмови тисяч людей у транспорті, на вокзалі.Вдруге серйозно почав знайомитись з містом вже з середини дев'яностих, коли став студентом. Любив їздити в центр, ходити вулицями, відшукувати потаємні місця в парках, скверах. Голосієво, паркова зона від фунікулеру до Лаври завжди вабили сходами, буянням зелені весною та влітку, приємним теплом бабиного літа восени.
Далі буде...15.03.19
У Вас виникає відчуття, що люди, життя в Києві змінилось за останні 2-3 роки, або за 5?
Люди не соромляться багатства, всюди кафе, ресторани з чеком 100-250 грн навіть в середньому сегменті. Кава з 8-16 грн зросла до 18-48, в деяких місцях до 30-90 грн.
Авта на вулицях від 15-20 до 50-90 тис €.
В цетральних районах ілюмінація як на новий рік щодня, вона стала буденною річчю. Відчуття якогось свята.Чому мільйонник це не круто?
30.01.2020
Одного вечора я вийшов о 20-21 годині на Володимирську в районі Червоного корпусу. На вулиці ні душі, менше десятка авто, хоч ще дві години тому три полоси бульвару Шевченка стояли в заторі! Це в 3-х мільйонному місті в будній день. Єдине, що це був листопад 17 року і не дуже тепло, але вітру не було. Або був невеличкий, який огортав прохолодою. Це не той холодний поривчастий вітер, який за +5 на пагорбах або на вулицях міста виймає з тебе душу! Ні, було прохолодно тихо і атмосферно.
І тоді я зрозумів як мало друзів і знайомих живе поруч! Щоб витягти когось з теплого дивану чи ліжка доведеться докласти значних зусиль. Та й їхати з Позняків чи Голосієва людина буде майже годину.
Чули про число Данбара?
(Запровадив Число Данбара - оцінку кількості постійних соціальних зв'язків, які може підтримувати людина. )
Ще декаду тому вважали, що це 150, але свіжі дослідження вказують 70-90. Тобто менше сотні людей.
Кажуть #самотність найкраще можна відчути саме у великому місті. І я її відчував багаторазово за минулі 20 років.
Саме тому того вечора вирішив, що реалізовуватиму план, згідно якого друзі та родичі мають жити поблизу мого будинку, максимум в 20 хвилинах пішки, а краще в радіусі 10-15 хвилин.