Я майже добралась до місця призначення. Хоч і міст здавалося був дуже близько, до нього я йшла добрих півгодини чи навіть більше. Це і не дивно, в Нью-Йорку то. Все здається начебто таким близьким, але насправді є таким далеким. Цей міст виглядає таким привабливим, що одразу хочеться подивитись на нього як тільки можна ближче. Хіба не прекрасно, що в останні миті життя я можу насолодиться цїєю невимовною красою нічного міста.
Намджун
Ми піднімаємося в мій номер,щоб обговорити все, але я відчуваю незрозумілу мені тривогу. Можливо не потрібно було залишати цю дівчину на самоті, адже вона тільки сьогодні ще збиралась покінчити з життям, тому важко повірити,що її остаточно покинула думка про це. Можливо потрібно перевірити як вона? Тут потік моїх думок перериває голос менеджера:
- Намджун,на тебе це не схоже. Я завжди вважав що всі твої дії раціональні і обдумані, ти завжди мислив розумно і я міг покластися на тебе завжди. Але те що я бачу зовсім не та людина, яку я знаю. Одумайся поки не пізно, прошу тебе.
- Менеджер, я вас звичайно розумію, ваше перживання і решту, але мені не 10 років, я знаю, що роблю і цій дівчині потрібна моя допомога і я хочу їй допомогти, тому прийміть це, бо моє рішення не зміниться, краще придумайте їй роботу, якою вона могла б займатися.
- Ну я надіюсь ти знаєш, що твориш, тільки поговори з хлопцями, вони маю право знати в що ти їх втягуєш. - здається Донсан, так звуть нашого менеджера.
- Знаєш, хьон, можливо відкладемо нашу розмову, чи там щось термінове?
- Було б добре сьогодні поговорити, але в крайньому випадку можемо обговорити це завтра.
- Вибач, з мене вечеря. Я пригощаю. Тоді до завтра, і дякую за розуміння. - говорю я і чекаю поки Донсан покине мій номер.
ВИ ЧИТАЄТЕ
All my hope is in your eyes
Fanfiction"Здається, що я одна на цім білім світі, у мене навіть немає надії на кращі дні, коли все моє існування немає сенсу, a всі мої мрії не мають права на існування, щей зі сторони оточуючих і близьких немає підтримки і розуміння, єдиний вихід для мене ц...