All my hope is in your eyes

Частина 4

Ми повернулись назад до бесідки. Мене переповнювали незрозумілі і невідані раніше емоції. Вперше зі мною хоче поговорити такий красивий хлопець, я навіть на долю секунди забула, що саме збиралась зробити. По моїй спині наче бігає мільйонна кількість мурах, чий мурашник знищили і кожен з них рятується як може. Мені ,в принципі, важко говорити з людьми, з незнайомими ще важче, а що вже говорити про розмову з незнайомим і красивим хлопцем. Важко передати ці відчуття.
Відійшовши від своїх роздумів, і трішки заспокоївшись я підняла очі на силует, який стояв прямо переді мною. Бліде обличчя хлопця здавалось стривоженим, це відображалось в його очах, але це тривало лише долю секунди, тому я можу помилятися. Між нами повисло незручне мовчання, яке першим нарушив цей молодий чоловік.
- Давайте я спочатку представлюся. Мене звати Намджун, я працюю в музичній індустрії, і хотів би запропонувати вам роботу. Якщо ви згідні, деталі можемо обговорити в офісі компанії.- сказав цей дивний хлопець. Я була дуже здивована, навіщо йому наймати мене до себе в компанію. З чого він взяв, що я взагалі хочу там працювати. І тут в моїй голові все прояснилося:
- Скільки ви чули?
- Ви про що?
- Давайте не будемо, навіщо такій людині як ви, наймати на роботу мене? - запитую я.
- Я почув як ви співаєте, в вас дуже красивий голос, потенціал також досить великий, тому і запропонував.
- Але мене не цікавить вид такої діяльності, я співаю тільки для себе та своїх близьких.
- Ну в нас є різні вакансії, можете підібрати ту, яка припаде вам до душі. - не здавався він.
- З чого ви взагалі взяли що мені потрібна робота? Можливо вже скажете нарешті скільки і що саме ви встигли почути. - говорю я , склавши навхрест руки під грудьми. Бачу, що, як тепер виявляється, Намджун вагається, але не довго, і після цього він починає говорити.
- Добре, брехати більше немає сенсу. Я чув все від початку і до кінця. Зразу ж прошу вибачення, але зрозумійте, я не міг пройти повз. Я вважаю, що наше життя є надто дорогоцінним, щоб так просто з ним розпрощатися. Я б ніколи не пробачив себе, якщо б просто пройшов повз. Вибачте, але я не так вихований.  - відповів він.
- Ви не вважаєте життям дорогоцінним даром? - додав він
- Так, вважала, але коли ти втрачаєш все, що є дорогим для тебе, коли куди б не пішов всюди відчуваєш себе незахищеним і беззахисним, коли ні в школі, ні дома немає тобі спокою, постійне життя в напрузі, страх, який переслідує тебе завжди і всюди. Що в такій ситуації робити? Ви думаєте, що я це вирішила за один день. Та я місяцями зважувала всі за і проти, я пробувала різні методи переконання, завалювала себе роботою, старалась завжди бути чимось занятою, щоб менше думати про це. Але як бачите нічого не допомогло. Я випробувала всі можливі варіанти, і цей був останнім. Тому йдіть куди йшли і займайтеся, будь ласка, своїми справами. - вже навіть трохи на підвищених тонах говорю я, на мене це не схоже, але можливо в даній ситуації мені саме цього і потрібно.
Намджун нічого не сказав, він просто стояв і дивився мені прямо в очі, тим самим давши трішки часу на те, щоб я запокоїлась.
- Вибачте, але ви не праві, ви не випробували всі можливі варіанти.
- А що тоді, які ще залишились? Ви ж навіть нічого про мене не знаєте, як ви можете таке стверджувати? - говорю в підвищеному тоні.
- Я знаю, що говорю. Подумайте добре, відповідь не так далеко як ви думаєте.
- Перестаньте говорити загадками, це вже починає дратувати. - майже кричу. Я від себе такого не очікувала. І це я розмовляю з незнайомою людиною в такій манері? Ніколи б не повірила в таке, але це дійсно так. Неймовірно, цей хлопець пробудив в мені емоції, які я раніше ніколи не могла собі дозводити проявити до людей, тим паче маловідомих мені. Раніше це все накопичувалось в мені, бо така поведінка була неприйнятна для мене, завжди старалася бути стриманню і покірною. Але ці нові емоції прийшлось до смаку мені, хотілось ще і ще відчувати їх. Я наче голодний вовк, який побачив стадо овець, які він хотів би з'їсти всі і одразу. Мої думки вже попливли не в те русло, за цей час хлопець нарешті вирішив відкрити цей чудотворний спосіб:
- Погодьтеся на роботу зі мною, і побачите, що були не праві. Це, можна сказати, ваш ще один шанс, не втрачайте його.
- Але ви розумієте, що втрачати мені нічого, в мене немає нічого, для мене все втрачено, тому мені це не потрібно. Сенсу жити дальше я не бачу. І, до речі, не забагато ви на себе берете?
- Сенс в житті завжди можна знайти, ви не там шукаєте. Ви просто вибрали найлегший шлях, бо занадто ліниві, щоб щось змінити. - останнє запитання він проігнорував.
- Ви не праві, я пробувала, багато разів. Ви не знаєте. Ви нічого про мене не знаєте. Навіщо ви так зі мною. - кричу я зі слізьми на очах, таких емоцій я ще не відчувала. Цей крик був таким відчайдушним, але хлопець був непохитним і безжалісним. Він просто стояв і дивився як я повільно сповзла з лавочки , на якій ми сиділи, і опинилась на сирій землі. Сльози самі покотились рікою з моїх очей. Я не могла їх стримати, та я і не хотіла.
Вперше за довгий час я можу ось так добряче виплакатись, і не баячись, що за це я можу получити нову порцію принижень. Цього хлопця я бачу в перше і в останнє, тому все рівно,що він там подумає.
Трішки заспокоївшись, я підняла голову, щоб глянути на Намджуна, що він робить і чи є він тут взагалі. Все що я побачила, це те що він дивиться в одну точку і скоріш за все роздумує над чимось дуже серйозним. Але побачивши, що я підняла голову він лише сказав одну фразу:
- Моя пропозиція на рахунок роботи і пошуку сенсу в житті ще в силі, і так- це твій ще один шанс, не впустити його.
Він просто встав і пішов. Я була в ступорі, не знаю, що маю робити. І тут він повертає голову і я чую слова:
- Ну так ти йдеш?
І тут я вскочила, наче ошпарена. Можливо він правий.
І я вирішила дати собі ще один шанс.